Визначення рівнів, факторів і механізму оцінки військово-політичної обстановки є наступним кроком на шляху пізнання її сутності. Тому головну увагу буде зосереджено саме на аналізі рівнів оцінки військово-політичної обстановки за відповідними критеріями, на розкритті основних факторів військово-політичної дійсності, комплексне зіставлення і порівняння яких і надає змогу її адекватно оцінити.

Рівні оцінки військово-політичної обстановки.

В реальному житті людина має справу не лише з абстракціями, що дають тільки загальне уявлення про ті або інші проблеми, явища і процеси, але й з їх конкретними проявами. Це повною мірою стосується і проблеми військово-політичної обстановки. Тому нас в першу чергу цікавить практична сторона проблеми: по-перше, чи є якась градація військово-політичної обстановки за рівнями і якщо так, то на чому вона ґрунтується і що лежить в основі оцінки на кожному з цих рівнів; по-друге, що повинно аналізуватися і порівнюватися при визначенні оцінки конкретної військово-політичної обстановки.

Для визначення рівнів її оцінки необхідно, перш за все, визначитися з критеріями (основами), за якими здійснюється така класифікація. Таких критеріїв можливо назвати два:  першим є геополітичний простір, на якому здійснюється оцінка, другим - рівень бойових завдань, що можуть бути визначеними військам у випадку прийняття рішення про їх використання.

За геополітичними характеристиками доцільно здійснювати оцінку військово-політичної обстановки на трьох основних рівнях.

Глобальний рівень її оцінки передбачає визначення стану військово-політичних відносин, що є визначальними або домінуючими для даного часу розвитку світового співтовариства в цілому. Якщо звернутися до реалій недалекого минулого, то військово-політична обстановка на цьому рівні визначалася станом військово-політичних відносин між двома найвпливовішими соціально-політичними системами ХХ ст. – НАТО і Варшавським Договором, лідерами яких були США і СРСР.   

Це були чітко визначені конфронтаційні військово-політичні відносини, оскільки СРСР і США (Варшавський Договір і НАТО) фактично контролювали всю систему військово-політичних відносин на планеті.

Сьогодні ситуація значно ускладнилась. Розпад Варшавського Договору і СРСР вивів на арену самостійної військово-політичної діяльності більше двадцяти нових незалежних країн, які не мають достатнього досвіду розвитку своїх військово-політичних систем. До них належать не тільки колишні радянські республіки, а й європейські країни колишньої соціалістичної співдружності, які на протязі 1940-1980-х рр. самостійної військової політики фактично не проводили.

Тому в нинішніх умовах при оцінці військово-політичної обстановки на глобальному рівні головна увага повинна бути зосереджена на дослідженні чотирьох основних проблем сучасності.

Перша проблема - це стан і тенденції розвитку військово-політичних відносин між основними центрами сили сучасності, уособлюванних США, Західною Європою, Російською Федерацією, Китаєм, Японією, а також характер поведінки країн, що належать до “не декларованих ядерних держав ” (Індія, Ізраїль, Пакистан).

Друга проблема - це особливості політичної поведінки та рівень активності ісламського фундаменталізму в різних регіонах планети. Сьогодні ісламський фундаменталізм набув надзвичайного поширення на планеті, а основними його рисами стали використання збройних засобів боротьби, різка політизація, ескалація явища міжнародного   тероризму за участю ісламістів. Ісламський фундаменталізм на початку ХХІ ст. став таким явищем, з котрим при оцінці військово-політичної обстановки на глобальному рівні вже неможливо не рахуватися.

Третя проблема - це військово-політичні процеси та відносини, що розвиваються на пострадянському просторі в контексті розв'язання міжетнічних і територіальних проблем між або на території колишніх радянських республік. Неможливо залишати поза полем зору і той факт, що в деяких пострадянських країнах (особливо в азіатських) пробиваються до життя неототалітарні тенденції нерадянського типу.

Четверта проблема - це “гарячі точки ” планети, а також тенденції їх розвитку. Необхідність тримати ці проблеми в полі зору дослідників військово-політичної обстановки обумовлена тим, що, як переконує історичний досвід, майже кожна така “гаряча точка ” несе в собі потенційну небезпеку і навіть загрозу розгортання повномасштабної, у тому числі глобальної війни.

Регіональний рівень військово-політичної обстановки характеризує стан військово-політичних відносин у тому чи іншому регіоні.

Серед  основних  проблем,  дослідження  яких передбачає процес оцінки військово-політичної обстановки регіонального рівня, доцільно виділити наступні:

Перша проблема полягає в аналізі системи військово-політичних відносин між країнами регіону з точки зору наявності чи відсутності системи колективної безпеки, двосторонніх або багатосторонніх договорів з метою підтримання миру і регіональної безпеки, вирішення питання розподілу (перерозподілу) територій тощо.

Друга проблема пов'язана з визначенням потенційного або реального джерела війни (воєнного конфлікту) в регіоні, явних і прихованих суперечностей, які у своєму розвиткові можуть призвести до використання засобів збройного насильства.

Третя проблема оцінки військово-політичної обстановки на регіональному рівні полягає у формуванні вихідних позицій для стабілізації військово-політичних відносин в регіоні, визначенні засобів і шляхів нейтралізації загрози переростання соціально-політичних суперечностей у військово-політичне протистояння. В цьому плані особливу роль повинні відігравати системи колективної (регіональної) безпеки за зразком ОБСЄ, які мають бути не тільки формально, а й реально уповноваженими втручатися в конфлікт на тій стадії, коли він ще не розгорівся.

Таким чином, дослідження і оцінка військово-політичної обстановки на регіональному рівні, з одного боку, визначає стан та тенденції розвитку військово-політичних відносин з точки зору регіональної безпеки, а з другого – її вплив на розвиток військово-політичної ситуації на глобальному рівні.

Локальний рівень оцінки військово-політичної обстановки передбачає оцінку стану військово-політичних відносин між двома-трьома сусідніми країнами та можливого характеру їх розвитку у зв'язку із загостренням суперечностей між ними. Це можуть бути суперечності, що пов'язані з територіальними претензіями, сепаратистськими рухами та їх підтримкою з боку зовнішніх сил та ін. Тобто, локальний рівень передбачає оцінку військово-політичних відносин між безпосередніми сусідами, між країнами, що мають спільні кордони.

Світовий досвід переконує, що війни і воєнні конфлікти розпочинаються між безпосередніми сусідами, а потім охоплюють дедалі більшу кількість країн, переростаючи в регіональні або світові. За таким геополітичним  сценарієм розпочиналися перша і друга світові війни. Тому, безумовно, оцінка військово-політичної обстановки на локальному рівні завжди повинна бути в центрі уваги політиків і політологів кожної країни, тим більше її військово-політичного керівництва.

Проблема оцінки військово-політичної обстановки на локальному рівні особливо актуальна для нових незалежних країн, що утворилися на посткомуністичному просторі. На цьому просторі сьогодні практично не існує країни, яка сама або до якої сусіди б не мали територіальних претензій. Перехідний характер розвитку політичних процесів у посткомуністичних (особливо у пострадянських) країнах приховує небезпеку швидкої актуалізації проблеми територіальних претензій при зміні політичних еліт на вищих щаблях державної влади.

Існує група дослідників, які вважають правомірним виділення і четвертого рівня оцінки військово-політичної обстановки – внутрішній рівень кожної держави. Але такий підхід суперечить принциповому визначенню того, що єдиним легітимним суб'єктом військової політики, військово-політичних відносин і військово-політичної діяльності у правових демократичних суспільствах є держава.

Якщо визнати правомірність існування внутрішніх військово-політичних відносин, то необхідно визнати і правомірність існування, окрім держави, ще хоча б одного суб'єкта військово-політичної діяльності та його право на застосування збройної сили, оскільки саме поняття "відносини" передбачає наявність щонайменше двох елементів, двох суб'єктів їх реалізації. Але, як ми визначали, військово-політична обстановка – це конкретний стан військово-політичних відносин двох і більше суб'єктів військово-політичної діяльності. Тому на внутрішньому рівні мова може йти не про військово-політичні, а про соціально-політичні відносини, а тому оцінювати потрібно не військово-політичну, а соціально-політичну обстановку.

Але чи може бути виняток, при якому у внутрішньому плані дійсно потрібно оцінювати військово-політичну обстановку? Таким винятком може бути стан громадянської війни, коли в країні реально налічується кілька (два і більше) центрів політичні влади і, відповідно, кілька суб'єктів військово-політичної діяльності. Таке становище утворюється у випадку, коли соціально-політичні відносини виходять з-під контролю держави, коли окремі суспільно-організовані групи незаконним порядком утворюють нові владні органи, що діють паралельно з державними (найчастіше – всупереч ним). У більшості випадків виникає політичний режим двовладдя, який, як правило, не спроможний ефективно управляти соціально-політичними процесами. У недалекій перспективі він припиняє своє існування або перетворюється у військово-політичну диктатуру, яка і у внутрішньому, і у міжнародному плані віддає перевагу силовим засобам і методам розв'язання політичних проблем.

Таким чином, геополітичний підхід до оцінки військово-політичної обстановки передбачає комплексне дослідження військово-політичних відносин від найвищого, глобального рівня до локального рівня їх організації, а також до внутрішніх (в окремих випадках) соціально-політичних відносин. Це дає змогу перейти від аналізу соціально-політичних відносин, що є властивими для внутрішнього життя кожної окремої країни, до пізнання особливостей і тенденцій розвитку світового співтовариства в цілому.

Цілком зрозуміло, що адекватна оцінка військово-політичної обстановки повинна будуватися за наступною схемою: чітке уявлення і достатня інформація про соціально-політичні відносини у власній країні та у сусідніх країнах; стан військово-політичних відносин власної країни з безпосередніми сусідами; система військово-політичних відносин в регіоні; наявність і ефективність систем регіональної безпеки; особливості і тенденції розвитку світового політичного процесу; співвідношення політичних і силових засобів розв'язання глобальних та регіональних проблем.

Як уже відмічалося, другим критерієм (основою) для оцінки військово-політичної обстановки передбачається визначення рівня бойових завдань, що можуть ставитися перед військами. Цей критерій, як правило, використовується при оцінці військово-політичної обстановки в умовах війни або безпосередньої підготовки до неї. У відповідності з цим  критерієм військово-політичну обстановку доцільно оцінювати також на трьох рівнях.

Стратегічний рівень оцінки військово-політичної обстановки реалізується вищим військово-політичним і військовим керівництвом країни і є невід'ємною складовою частиною стратегічного планування та ведення війни в цілому. При цьому не мають значення кількісно-якісні характеристики війни: локальної чи світової, ядерної чи звичайної. Головне полягає в тому, щоб визначити реальний стан військово-політичних відносин по можливості у найширшому геополітичному просторі, виявити тенденції їх розвитку на якомога дальшу перспективу в часі і на цих засадах прийняти рішення стосовно початку, припинення чи продовження війни.

Оперативний рівень оцінки військово-політичної обстановки співпадає з завданнями фронтової або армійської військової операції. З точки зору геополітичного простору на цьому рівні проводиться оцінка військово-політичної обстановки від стратегічно важливих населених пунктів до цілих регіонів. Тому за змістом і обсягом інформації така оцінка може бути різною. Так, наприклад, не можна співставляти зміст і обсяг необхідної інформації при прийнятті військово-політичного рішення на визволення Києва (1943 р.), взяття Берліна (1945 р.), проведення операції “Буря в пустелі ” (1991 р.) або “Союзницька сила ” (1999 р.). Але спільним для всіх випадків є те, що оцінка військово-політичної обстановки на оперативному рівні поєднує в собі як вихідні дані стратегічного рівня, так і фактичний матеріал безпосеред­ньої військової дійсності.

Тактичний рівень оцінки військово-політичної обстановки співпадає з рівнем бойових завдань від посиленого батальйону до дивізії включно. На цьому рівні головна увага зосереджується на оцінці морально-політичного і психологічного стану особового складу своїх військ і військ противника, соціально-політичних відносин в районі бойових дій, ставлення місцевого населення до війни, своїх військ і військ противника тощо. Тобто, на цьому рівні оцінка військово-політичної обстановки обмежується дослідженням реальних соціально-політичних відносин на театрі бойових дій.

Таким чином, оцінка військово-політичної обстановки з позицій геополітичних характеристик і бойових завдань військ повинна вестися у повному обсязі як у воєнний, так і в мирний час. Якісні відмінності мирного і воєнного стану суспільства, безумовно, будуть впливати на оперативність, достовірність  та  механізм  оцінки  військово-політичної обстановки, але у принциповому плані повна і адекватна оцінка може бути отримана лише тоді, коли вона буде здійснена комплексно і на всіх рівнях. У цьому процесі не слід нехтувати ні однією ланкою, ні одним етапом пізнання військово-політичної обстановки, оскільки найменші помилки в оцінці реальної ситуації можуть стати причиною найважчих помилок у прийнятті військово-політичних і власне військових рішень.

Фактори і механізм оцінки військово-політичної обстановки.

При всій багатогранності проблеми оцінки військово-політичної обстановки та  наявності значної кількості детермінуючих її факторів можна стверджувати, що ключову, визначальну групу складають ті з них, які обумовлюють військову (оборонну) могутність держави.

По-перше, економічний потенціал військової могутності, зіставлення економічних показників, якими характеризуються суб'єкти військово-політичної обстановки, їх можливості вирішувати політичні проблеми засобами збройного насильства. У внутрішній структурі економічного потенціалу головну увагу доцільно звернути на адекватне визначення: національного прибутку; національного прибутку на душу населення; продукції промисловості і продуктивності праці в промисловості; продукції сільського господарства і продуктивності праці в ньому. Звичайно, що ці критерії економічного потенціалу є узагальненими, кожен з них має свою внутрішню структуру, елементи якої в окремих випадках можуть мати вирішальне значення.

По-друге, соціальний потенціал, який у значній мірі є похідним від системи економічних відносин в суспільстві. При його аналізі необхідно, в першу чергу, звернути увагу на: характер відносин між суспільними класами і соціальними групами; особливості стосунків між етнічними спільнотами; міцність соціальної бази державної влади; наявність та рівень організованості опозиційних сил; рівень та характер підтримки населенням внутрішньої і зовнішньої політики держави; наявність і рівень готовності сепаратистських сил до активних дій тощо. При оцінці соціального потенціалу багатьох держав (в тому числі і України) серйозна увага повинна бути зосереджена на визначенні стану міжконфесійних  релігійних відносин.

По-третє, науковий потенціал і можливості його використання при розв'язанні військово-політичних проблем. Серед його основних характеристик доцільно виділити: рівень розвитку фундаментальної науки у порівнянні з передовими країнами світу; забезпеченість науки власне науковими і допоміжними кадрами; інформаційне забезпечення науки; матеріально-технічне і технологічне забезпечення наукового процесу тощо.

По-четверте, духовний (моральний) потенціал суспільства. В структурному плані в духовному потенціалі (в його дослідженні та практичному формуванні) головна увага повинна бути зосереджена на двох основних проблемах: визнанні людської гідності як вищої моральної цінності і формуванні державницької свідомості суспільних суб'єктів. Саме ці дві характеристики суб'єктів військово-політичної обстановки необхідно порівнювати при її оцінці. У науковій, публіцистичній літературі пострадянського періоду, на рівні масової свідомості іноді використовується термін “морально-політичний потенціал ”. На наш погляд, його використання потребує певного застереження: мораль не повинна бути продуктом конкретної політичної практики. Взаємодіючи з політичною сферою суспільства, вона повинна відштовхуватись від загальносвітових вимірів, унеможливлюючи реставрацію у нових соціально-політичних умовах відому формулу “моральним є все, що слугує справі пролетаріату ” (або іншої сили, готової взятися за зброю).  

По-п'яте, власне військовий потенціал. Оцінка військово-політичної обстановки за цим критерієм передбачає порівняння: кількості і якості стратегічних та оперативно-тактичних наступальних озброєнь; кількості і якості підготовки особового складу збройних сил; професійних характеристик і досвіду командного і керівного складу; кількості і якості озброєнь і бойової техніки; стійкості зв'язку і управління військами.

Рівень достовірності та повнота аналізу і оцінки військово-політичної обстановки можуть бути точнішими, якщо розширити коло досліджуваних факторів за рахунок тих, в яких досить чітко проявляються характерні риси (аспекти) військової політики суб'єктів військово-політичних відносин, а також самі ці відносини. Маються на увазі реальні військово-політичні події, процеси і явища, безпосередньо пов'язані із збройними силами, з діяльністю по їх озброєнню і оснащенню технікою, удосконаленням їх організаційної структури або із створенням сприятливих умов розвитку військово-політичної обстановки. У такому випадку їх доцільно розглядати як структурні елементи військово-політичної обстановки.

Розглянувши сутність та структуру основних факторів, порівняльна характеристика яких дає об'єктивне уявлення про реальну військово-політичну обстановку, можливо перейти до розгляду механізму (алгоритму) дій осіб і організацій, що займаються аналізом, оцінкою і прогнозуванням розвитку військово-політичної обстановки. Цей механізм (алгоритм) полягає в наступному:

1. На основі наявної інформації виявляються і визна­чаються центри (полюси) сили в світі, тобто, найбільш могутні у військовому та у політичному відношенні держави та їх коаліції. Виявляються основні інтереси, напрями і пріоритети зовнішньої політики провідних держав і їх коаліцій в цілому. Особливо важливим є виявлення суперечностей між полюсами сили, міри їх актуалізації у військово-політичній практиці. На регіональному чи локальному рівнях проводиться аналогічна робота, відповідно, з меншим охопленням кола суб'єктів військово-політичної діяльності та з врахуванням особливостей регіону

2. Визначаються головні суб'єкти військово-політичної обстановки в світі або у регіоні на сучасному етапі історичного розвитку (не обов’язково держави), суперечності між якими здійснюють вирішальний вплив на розвиток міжнародних відносин.

3. Аналізується і оцінюється конкретне співвідношення потенціалів, що складають військову могутність держави. При цьому головна увага зосереджується на оцінці співвідношення сил між реальними центрами сили – наймогутнішими державами та їх коаліціями.

4. Проводиться порівняльний аналіз змісту і характеру воєнних доктрин (військово-політичних, військово-стратегічних та інших доктринальних концепцій) як взаємоспрямованих коаліцій, так і кожної з держав, що до цих коаліцій входять. Результати такого порівняльного аналізу дають можливість визначити цілі і характер військової політики держав, характер підготовки збройних сил та офіційні погляди на можливі варіанти їх використання.

5. Аналізуються і оцінюються з точки зору їх змісту і характеру реальні військово-політичні події, процеси та явища, а також тенденції їх розвитку. На сьогодні ключовою військово-політичною проблемою є недостатність міжнародних зусиль щодо мінімізації (в ідеалі – унеможливлення) явища поширення, “розповзання ” зброї масового ураження, ракетних технологій, технологій створення і удосконалення високоточної зброї, радіоактивних матеріалів по планеті. Так само помітним явищем є нарощування рядом країн потенціалів звичайних озброєнь, технологічне удосконалення зброї, якою володіють терористичні організації. Всі ці проблеми – предмет обов’язкового врахування при аналізі військово-політичної обстановки не лише на глобальному, але й на регіональному, в окремих випадках – і на внутрішньодержавному рівнях.

6. Аналізується і оцінюється внутрішня соціально-політична обстановка в Україні і сусідніх країнах на основі показників, що були розглянуті вище. Робиться висновок щодо рівня внутрішньої загрози національній безпеці, а також можливості ускладнення військово-політичної обстановки на кордонах України внаслідок загострення внутрішніх соціально-політичних відносин в сусідніх країнах.

7. На основі оцінки співвідношення потенціалів військової могутності основних центрів сили та сусідніх країн, характеру їх воєнних доктрин, а також аналізу і оцінки реальних військово-політичних процесів і подій робиться висновок щодо рівня зовнішньої небезпеки, можливості ускладнення військово-політичної обстановки на кордонах України, визначаються заходи щодо ліквідації невідповідності у співвідношенні сил, зменшення і в подальшому зняття зовнішньої небезпеки.

Таким чином, в процесі реалізації військової політики між державами та їх союзниками виникають специфічні військово-політичні відносини, які в кожний конкретний час створюють відповідну військово-політичну обстановку. Аналіз, оцінка і прогноз розвитку військово-політичної обстановки здійснюється на різних рівнях відповідними особами і установами, вони є ключовим моментом і необхідною умовою  прийняття  науково обґрунтованих, адекватних і оптимальних рішень в галузі зовнішньої (в тому числі військової політики) у першу чергу на державному рівні її організації.

              Методи  дослідження  військово-політичної  обстановки

Питання про методи дослідження (іноді методи називають підходами) будь-якого явища є одним з найбільш складних у теорії пізнання. Не є винятком і дослідження військово-політичної обстановки як реального стану військово-політичних відносин на різних рівнях їх прояву. Тому, розглядаючи проблему методів пізнання військово-політичної обстановки, ми свідомо обмежимося лише деякими з них.

Проблемний метод-підхід в загальному плані передбачає виділення з військово-політичної обстановки ключових проблем і зосередження уваги на суттєвому, на головному, абстрагуючись від неосновного, несуттєвого, другорядного. Розрізняють два основні типи проблемного методу-підходу: теоретико-проблемний підхід, в якому проблема визначається   потребами глибоких теоретичних та методологічних розробок і політично орієнтований метод-підхід, в якому проблема обумовлюється конкретним виявом військово-політичної нестабільності або конфлікту, а її дослід­ження викликане необхідністю прийняття термінових військово-політичних заходів, які б нейтралізували причину нестабільності або конфлікту. Тобто, перший тип проблемного методу орієнтований на теоретичне, в основному перспективне, дослідження військово-політичної обстановки, а другий – на розв'язання безпосередньо практичних її проблем.

Не принижуючи пізнавальної цінності теоретико-проблемного підходу і водночас керуючись пріоритетністю прикладного характеру дослідження військово-політичної обстановки, розглянемо сутність і зміст політично орієнтованого проблемного методу. Якщо говорити узагальнено, то його сутність полягає в тому, що він забезпечує дослідження різних аспектів військово-політичної дійсності в емпіричному, в прикладному плані, оскільки він у мінімальній мірі пов'язаний з будь-якою заздалегідь визначеною теоретичною схемою. Тобто, проблема військово-політичної дійсності усвідомлюється, рефлектується безпосередньо з самого життя, її зміст визначається конфліктною ситуацією або високим рівнем військово-політичної напруги. Цей підхід є досить поширеним, особливо на тактичному і оперативному рівнях, на яких військово-політична обстановка    харарактеризується надзвичайним динамізмом. Але при використанні цього підходу потрібно мати на увазі небезпеку надмірного спрощення проблеми, яке може стати причиною помилкового рішення.

Для реалізації політично орієнтованого проблемного підходу і мінімізації небезпеки помилкового висновку необхідно:

• виключити можливість масштабних узагальнень на основі вивчення окремо взятої проблеми (наприклад, співвідношення засобів збройної боротьби);

• коло проблем повинне бути обмеженим і чітко визначеним;

• необхідною умовою є чітке визначення часу як на дослідження проблеми, так і на прийняття рішення.

Особливе значення в реалізації політично орієнтованого проблемного підходу має вдале визначення і формулювання самої проблеми. Слід враховувати й те, що сам проблемний підхід є невід'ємною складовою частиною порівняльного методу пізнання і дослідження. Досить часто військово-політична проблема неминуче постає як певна військово-політична ситуація, розібратися у якій можливо лише шляхом її співвіднесення з іншими ситуаціями і факторами. Зокрема, досліджуючи певну реальну військово-політичну обстановку, ми завжди будемо намагатися знайти їй аналогію в минулому.

Негативним аспектом є те, що політично орієнтований проблемний підхід досить часто відбиває суб'єктивну позицію дослідника. Це обумовлено двояким чином. По-перше,  хоча сама проблема існує у військово-політичній обстановці об'єктивно, вона вибирається і визначається суб'єктом військово-політичного пізнання, формулюється ним і, безумовно, набуває суб'єктивного забарвлення. Тому не випадково, що одну і ту ж проблему різні дослідники бачать по-різному, залежно від рівня власної підготовки. По-друге, політично орієнтований проблемний підхід несе на собі навантаження упередженості, оскільки дослідження ведеться не просто з метою пізнання істини, а з метою прийняття конкретного практичного військово-політичного (військового) рішення. За таких умов бажане може бути видане за дійсне, що неминуче спотворить результат військово-аналітичної акції.

Звичайно, розподіл проблемного підходу на два типи є умовним, у більшості випадків реалізація одного з них неможлива без реалізації іншого. Визначаючи політично орієнтовані проблеми, ми завжди виходимо з наявних теоретичних підходів і обґрунтувань. Тобто, розподіл аналітичної роботи на теоретичний і практичний аспекти означає тільки те, що в одному випадку теоретичний аспект ми беремо як такий, значення якого не підлягає сумніву, а в іншому - навпаки.

Регіональний метод-підхід дослідження військово-політичної обстановки є   своєрідною конкретизацією проблемного підходу, оскільки кожна проблема військово-політичної дійсності проявляється специфічно в кожному з регіонів.

Значимість регіонального підходу полягає в тому, що, якщо вихідні характеристики або типи військово-політичних проблем  установлені і співвіднесені з відповідними регіональними геополітичними особливостями, то з'являється реальна можливість порівняння військово-політичних процесів в межах регіону в контексті загальносвітового рівня їх розвитку. Тобто, через регіональні особливості пізнання йде від загальних військово-політичних проблем до їх реального вияву в конкретному геополітичному просторі.

Недолік регіонального підходу полягає в тому, що його міждисциплінарна орієнтація  не  повною  мірою забезпечує системність порівняльного аналізу. Це обумовлено тим, що представники різних дисциплін ще не дійшли єдиного розуміння самого поняття "регіон" що, в свою чергу, породжує розбіжності між спеціалістами з регіональної проблематики, які представляють різні наукові дисципліни і різні напрями в них. Але цей недолік долається у кожному конкретному випадку уточненням проблеми дослідження.

Інституційний метод-підхід полягає у визнанні того, що піднесення і ослаблення суспільства найпродуктивніше аналізувати на основі характеру його політичних інститутів. При цьому мова йде про принципово інший підхід, відмінний від класичного інституційно-правового.

На думку американського політолога С.Хантінгтона, найбільша політична відмінність між країнами полягає не в формі, а в рівні правління. Між демократією і диктатурою, вважає Хантінгтон, відмінностей менше, ніж між країнами, політика яких ґрунтується на консенсусі і політичній єдності (загальнонаціональній інтеграції, законності, організованості, ефективності, стабільності) і країнами, політика яких позбавлена цих властивостей.

Інституційний підхід значною мірою дає відповідь і на запитання, чому виникає військово-політична нестабільність, насильство і навіть крах окремих політичних систем. Основна теза Хантінгтона полягає в тому, що в більшості випадків причиною цих процесів є прискорені суспільні зміни і включення в політику нових людських мас та соціальних груп з одночасним відставанням розвитку політичних інститутів. Політична нестабільність пояснюється перш за все тим, що політична участь населення зростає значно швидше, ніж здатність політичних інститутів консолідуватися і перебудуватися відповідно до нових умов об'єктивної дійсності. Тобто,  корінна  причина  кризових  явищ, нестабільності і конфліктів, на думку відомого  американського дослідника, коріниться в консерватизмі політичних інститутів і в їх обмежених можливостях розвитку.

Стосовно дослідження військово-політичної обстановки інституційний підхід має виключно суттєве значення, тому що саме політичні інститути визначають розвиток її чинників і факторів, а розвиток політичних інститутів одночасно є і фактором розвитку військово-політичної обстановки. Тому дослідження її причинної обумовленості передбачає вивчення стану, характеру та тенденцій розвитку політичних і військово-політичних інститутів реальних держав і їх коаліцій, системи взаємозв'язку між різними політичними інститутами.

Таким чином, проблемний, регіональний і інституційний методи-підходи орієнтують дослідника військово-політичної обстановки на необхідність її аналізу з позицій:

• основних проблем, які визначають її розвиток;
• регіональних особливостей її функціонування;
• впливу політичних інститутів на її розвиток;
• розгляду військово-політичної обстановки як системи військово-політичних відносин.

Ефективна реалізація методів-підходів додатково передбачає використання всього комплексу загальнонаукових методів і спеціальних методів військово-наукового пізнання.