| форми |
| МЕТОДИ |
| Інспекції |
| ВИДИ |
| Попередні |
| Усне опитування |
| іспити |
| Поточні |
| Спостереження |
| Заліки |
| Практичні роботи |
| Письмові праці |
| Письмові роботи |
| Контрольні роботи |
| Фронтальні |
|
Комплексі завдання тощо |
Підсумковий контроль спрямовано на визначення рівня реалізації завдань, сформульованих у наказах і директивах Міністра оборони України, програмах бойової та гуманітарної підготовки, планах їх здійснення та в інших документах, які регламентують військово-дидактичний процес. Він охоплює як теоретичну, так і військово-професійну, тобто практичну підготовку воїнів і військових підрозділів, проводиться, як правило, наприкінці зимового і літнього періодів навчання, під час спеціальних перевірочних заходів і тактичних навчань. У навчальних підрозділах він здійснюється за допомогою випускних іспитів з основних предметів бойової та гуманітарної підготовки, у вищих військових навчальних закладах - у вигляді семестрових іспитів і заліків згідно з навчальним планом.
Основними формами реалізації цього виду контролю є інспекції, іспити, заліки, захисти дипломних робіт (проектів) та низка інших контрольних заходів з метою з'ясування як рівня реалізації запланованих дидактичних і виховних заходів, так і для визначення дійсного рівня опанування воїнами теоретичних знань, професійно важливих практичних навичок та вмінь, формування рис і властивостей, які вкрай необхідні воїну і військовим підрозділам у сучасному бою, та з'ясування їх міцності й ефективності.
Безумовно, існують установлені порядки здійснення контролю, визначені спеціальними інструкціями, порадниками, методичними вказівками. Через це ефективність контролю, в першу чергу, забезпечується їх глибоким знанням і безперечним дотриманням.
Важливою ознакою дієвості військово-дидактичного процесу і показником свідомої та цілеспрямованої участі в ньому є взаємоконтроль і самооцінка воїнів як наслідок попередніх дій.
Показником активної та зацікавленої участі воїнів у військово-дидактичному процесі є їх взаємоконтроль, тобто це метод взаємонавчання у формі певних порад, консультацій, обміну досвідом, допомоги сильних воїнів слабкішим. Специфіка військової служби, різні рівні освіти і життєвого досвіду воїнів створюють для цього процесу винятково сприятливі умови. Від педагога вимагається методично правильне керівництво цим процесом у формі порад, методичних рекомендацій і розумного заохочення.
Засобом реалізації на практиці принципів активності й свідомості, міцності знань, навичок і вмінь військовослужбовців є самоконтроль. У війську існують дві форми самоконтролю: індивідуальна і групова. Перша полягає в самостійному визначенні успіхів опанування військово-професійних знань, навичок та вмінь, з'ясування певних прогалин в них і планування шляхів їх усунення. Колективний самоконтроль передбачає оцінку власної навчальної діяльності та визначення успіхів і недоліків самим військовим підрозділом. Останнє можливо тільки у тому разі, коли військовий підрозділ перетворився на справжній колектив і характеризується високим рівнем соціально-психологічної зрілості.
Отже, щоб полегшити воїнам опанування самоконтролю, слід їх докладно ознайомити з метою і завданнями військово-дидактичного процесу у військовому підрозділі, їх ролями і місцем у цьому процесі, метою та задачами контролю і самоконтролю, прийомами і способами їх здійснення. Слід наголосити на тому, що в контролі і самоконтролі найголовнішим є виявлення не недоліків, а шляхів їх усунення та визначення нереалізованих потенціальних можливостей.
До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна, фронтальна та групова перевірки. Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного військовослужбовця і вона має за мету з'ясувати рівень опанування ним певних військово-професійних якостей та визначити основні напрямки роботи.
Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному переважає у військово-дидактичному процесі, спрямовано на з'ясування рівня опанування тими, хто навчається, програмного матеріалу за відносно короткий термін часу. З цією метою педагог готує з певної теми короткі запитання, які він ставить до особового складу, і вимагає також коротких відповідей на них із місць. Це, наприклад, може бути фронтальна письмова робота.
Групова перевірка має надзвичайно важливе значення, особливо в Збройних Силах. Вона спрямована на з'ясування рівня колективних дій шляхом перевірки опанування військовими підрозділами та частинами колективної злагодженості. Це витікає із специфіки військової діяльності та її колективного характеру.
У певних ситуаціях виправдовує себе комбінована перевірка, яка являє собою різне сполучення вищезазначених форм перевірки.
Відповідно до мети контролю, яку визначають педагоги, для реалізації цих форм перевірки використовуються певні методи.
Методи перевірки – це сукупність прийомів і способів педагогічної діагностики, за допомогою яких здійснюється зворотний зв'язок у дидактичному процесі з метою отримання даних про ефективність цього процесу, тобто визначення результативності навчально-пізнавальної діяльності.
Безперечно, вони мають забезпечувати одержання найбільш повної і змістовної, систематичної та оперативної інформації про перебіг військово-дидактичного процесу у військових підрозділах та частинах та про його дієвість і результативність. Основними методами перевірки успішності воїнів у військово-дидактичному процесі та визначення ефективності цього процесу є:
Метод спостереження педагога за навчально-пізнавальною діяльністю тих, хто навчається, під час класних і польових занять, самостійної роботи, за допомогою якого можна докладно пізнати умови цієї діяльності воїнів, з'ясувати їх нахили і здібності, успіхи, поведінку, можливості та способи дій у певних ситуаціях, визначити обсяг і глибину оволодіння військово-професійними знаннями, опанування відповідних навичок та вмінь, рівень сформованості особистісних рис і властивостей, які необхідні в сучасній війні, з'ясувати певні недоліки і визначити шляхи їх усування тощо. Безперечно, вміння спостерігати - це справжнє мистецтво. Тому військовий педагог має набувати основних навичок та вмінь цілеспрямованого, систематичного і планомірного спостереження. Найбільш докладно ці дії описано у спеціальній літературі, знання їх є обов'язковими для педагога.
Контрольне спостереження можна здійснити у будь-який час і на будь-яких заняттях. Найбільш важливі та цінні результати педагог може отримати під час спостережень за навчально-пізнавальними діями воїнів на польових заняттях. Це можуть бути тактико-спеціальні та тактичні заняття, стрільби, водіння бойових машин, тактичні навчання з бойовою стрільбою, під час здійснення яких від воїнів вимагаються гнучкі, всебічні та глибокі знання, навички та вміння з різних видів загальновійськової та військово-професійної підготовки і уміння використання їх у комплексі. Отже, відсутність у педагога стійких навичок та вмінь контрольного спостереження за навчально-пізнавальними діями воїнів може звести нанівець усі його дії.
Контролювати ефективність навчально-пізнавальних дій воїнів можна за допомогою письмових робіт.
Основними формами письмових робіт є:
Методична цінність цього методу полягає у тому, що він дозволяє водночас за короткий термін проконтролювати досить велику кількість воїнів у багатьох галузях знань.
Письмовий контроль забезпечує глибоку і всебічну перевірку опанування воїнами програмного матеріалу. Вони також є досить об’єктивними, бо надають можливість порівняння знань різних воїнів за допомогою стандартних запитань, з’ясування як теоретичних знань, так і практичних навичок та вмінь, а також адекватного їх застосування для розв'язання конкретних військово-професійних проблем. У зв’язку з таким характером письмової роботи, військовий педагог має виявити як позитивні, так і негативні її аспекти, установити помилки та недоліки, визначити їх характер і причини. Наприклад, аналізуючи донесення розвідника, офіцер визначає рівень розвитку навичок і вмінь спостережливості, здатності орієнтуватися на місцевості, уміння виділити головне, стислості, чіткості та повноти відповідей. У результаті такого аналізу у педагога формується уявлення про кожного воїна, про його сильні сторони та недоліки. Залежно від характеру контролю і особливостей предмета обговорення та індивідуально-психічних особливостей підлеглого офіцер може аналізувати результати контролю як у складі навчальної групи, так і персонально з кожним воїном. Уміння аналізувати результати контролю – це справжнє мистецтво. Об’єктивний і всебічний аналіз справляє надзвичайно міцний виховний та дидактичний вплив як на самого військового педагога, так і на присутніх на цьому аналізі.
Найбільш популярним методом перевірки є усне опитування. Воно здійснюється за допомогою:
Їх найбільшою методичною цінністю є те, що вони забезпечують безпосередній живий контакт педагога з тими, хто навчається. В основі усного опитування лежить монологічна відповідь воїна або бесіда. Педагог має прагнути до діалогової форми відповіді. Цей метод у силу своєї специфіки і характеру застосування використовується як щоденно під час здійснення планових занять, так і під час різноманітних перевірок. Методику проведення бесіди можна знайти у відповідній літературі. Також слід брати до уваги методичні рекомендації щодо проведення бесіди, які викладено у главах: ”Методи навчання військовослужбовців” і “Активні методи навчання” цього навчального посібника.
Спочатку слід чітко визначити основні проблеми, які необхідно з'ясувати за допомогою усного опитування. Тому треба чітко їх визначити, опрацювати основні питання, які надають можливість розкрити ці проблеми та їх основні характеристики; остаточно сформулювати питання до усного опитування, звертаючи особливу увагу на їх проблемність, однозначність, правильність і змістовність.
Після цього педагог має докладно визначити методику проведення усного опитування, звертаючи особливу увагу на прийоми і способи навчально-пізнавальної активності об’єктів навчання.
Під час здійснення опитування особливу увагу слід приділяти формуванню доброзичливої морально-психологічної атмосфери у групі, що опитується. Спочатку педагог чітко формулює запитання і тільки після певної паузи (15-20 секунд) він визначає конкретного воїна, який має відповісти на нього. Педагог повинен заохочувати воїнів до всебічного аналізу визначеної проблеми, формулювання практичних шляхів її розв‘язання і залучити воїнів до її активного обговорення. На вищу оцінку заслуговують ті воїни, які активно пропонують нестандартні шляхи розв'язання проблеми. Тільки у тому разі, коли воїни не є спроможними дати правильну відповідь, слід спрямувати хід їх обмірковувань у правильне русло шляхом вмілого підказування необхідного напрямку пошуку правильної відповіді.
Добрі результати під час перевірки можна отримати шляхом сполучення усного опитування і письмових робіт, які мають взаємно доповнювати одне одного. Залежно від характеру навчального предмета і специфіки перевірки, якийсь із цих методів може переважати, тобто бути основним. У певних ситуаціях їх можна доповнити роботою з певними підручниками, статутами, методичними рекомендаціями. Такий метод слід використовувати тоді, коли від воїнів вимагається уміння працювати з довідковою військово-професійною літературою.
Ефективним методом перевірки результатів навчання військово-службовців є метод практичних робіт і вправ, який стосується і окремих воїнів, і військових підрозділів. Існує багато різновидів практичних робіт і вправ, які здійснюються як у польових умовах, так і лабораторіях та світлицях. Це можуть бути:
У зв'язку з тим, що військова діяльність носить суто практичний характер, цей метод перевірки є особливо важливим у військовій дидактиці. Це особливо стосується практичної перевірки колективної злагодженості військових підрозділів і частин, тому що вона не дорівнює сумі майстерності окремих воїнів. Може бути так, що кожен окремий воїн підрозділу показує добрі результати в бойовій та гуманітарній підготовці, а в той самий час відсутня бойова майстерність підрозділу (відділення, взводу, роти, батальйону). Тому від тих, хто контролює даний підрозділ, вимагається всебічна оцінка дій кожного воїна, командування, характеру опрацювання відповідних документів, матеріально-технічного забезпечення, технічного стану бойової зброї та техніки, підготовленості керівника занять і його методичної майстерності тощо.
У дидактичній практиці війська щоразу частіше починають використовувати дидактичні тести, які складають стандартизований комплект завдань щодо певного навчального матеріалу, за допомогою яких визначається рівень опанування його воїнами. Широке застосування вони отримали в англомовних країнах, починаючи з 20-х років нашого століття. Вони дають змогу об'єктивно оцінювати рівень опанування воїнами певних теоретичних знань, практичних навичок та вмінь.
Щодо мети навчання тести поділяють на такі види:
1. Перевірка знання фактів, понять, законів, теорій, тобто знання таких відомостей, які необхідно запам'ятовувати і репродукувати. Головне тут - репродукування знань.
2. Перевірка уміння виконати певні розумові дії на основі отриманих знань. Тут головне - вміння розв'язати типові завдання.
3. Вміння самостійно здійснити критичний аналіз вивченого матеріалу.
4. Переперевірка уміння воїнів творчо використовувати отримані знання під час вирішення певних нестандартних задач. Але на сучасному етапі у вітчизняній як педагогічній, так і психологічній літературі не існує узгодженого погляду щодо використання дидактичних тестів як в опануванні знань, навичок та вмінь, так і для перевірки оволодіння об'єктами навчання певними знаннями, навичками та вміннями.
У дидактичній практиці військ, особливо в системі вищої військової освіти, широко застосовується для контролю і оцінки знань військовослужбовців програмований контроль за допомогою різноманітних дидактичних машин. У цьому плані широкі можливості створюють ЕОМ, які забезпечують негайний зворотний зв'язок між відповіддю того, хто навчається, і запрограмованим навчальним матеріалом, надають можливість відразу отримати інформацію про цінність відповіді. За наявності відповідної кількості таких машин можна у швидкому темпі проконтролювати велику кількість воїнів, створити більш узагальнений аналіз їх відповідей, визначити позитивні аспекти роботи та з'ясувати типові недоліки. Їх застосування надає можливість уникнути суб'єктивізму під час перевірок.
Сучасне програмоване забезпечення створює дуже сприятливі умови для різноманітного опрацювання на ЕОМ як дій окремих посадових осіб, так і військових підрозділів та частин, що дає велику економію матеріально-технічних засобів і сприяє індивідуалізації навчання.
Також слід підкреслити й інші позитивні аспекти використання дидактичних машин для перевірки та оцінки результатів навчання військовослужбовців:
Але в той самий час виключається особистісний підхід до кожного військовослужбовця на основі знання його індивідуально-психічних особливостей, повністю вилучається виховний аспект таких дій, не відбувається розвиток його волі, почуттів і переконань.
Отже, короткий і побіжний огляд деяких методів перевірки результатів процесу навчання свідчить про те, що кожен метод має як позитивні, так і негативні аспекти. Через це їх слід використовувати у комплексі, щоб отримати якомога повнішу інформацію про цей процес.
6.3. Оцінка знань, навичок та вмінь
Оцінка – це процес порівняння рівня опанування воїнами професійно важливих знань, навичок та вмінь з еталонними уявленнями, описаними у програмах бойової та гуманітарної підготовки, порадниках, збірниках нормативів та інших керівних документах.
Виставляння оцінок здійснюється під час перевірки знань, навичок і вмінь воїнів.
Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності воїнів у навчальному процесі є:
Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань військовослужбовців слід враховувати:
1. Обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями і методологією предмета, що вивчається, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає:
2. Якість опанування воїнами методологічної і теоретичної основи навчального предмета, що передбачає:
3. Дієвість знань, наявність простих умінь їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає:
Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими. А їх рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.
Під час оцінки навичок військовослужбовця педагог має врахувати:
Під час оцінки вмінь педагогу слід враховувати:
Безперечно, ці критерії є досить абстрактними, тому їх можна застосовувати під час виставляння оцінки з будь-якого предмета з бойової та гуманітарної підготовки. Але їх знання, повне усвідомлення і творче застосування є передумовою обґрунтованої та об’єктивної оцінки навчально-пізнавальних дій воїнів.
Конкретним відбиттям цієї роботи є виставлення оцінки. Оцінювання здійснюється, як правило, за чотирибальною системою. Норми оцінок звичайно визначено в програмах бойової та гуманітарної підготовки військових підрозділів відповідних видів і родів військ.
Узагальнено та стисло можна дати такі критерії виставляння оцінок:
”відмінно” – воїн володіє навчальним матеріалом у повному обсязі (міцно засвоїв увесь програмний матеріал, виявив глибоке його розуміння, вичерпно відповів і обґрунтував власні висновки, прийняв обґрунтоване рішення і вміло використав на практиці, досконало оволодів бойовою технікою і зброєю, впевнено виконав визначене завдання);
”добре” – володіє достатньо (воїн знає увесь програмний матеріал, на питання відповідає вільно, правильно використовує свої знання у практиці, опанував бойову техніку і зброю, безпомилково виконує відповідні прийоми роботи);
”задовільно” – володіє недостатньо (воїн показує знання тільки основного матеріалу, передбаченого програмою, спроможний використовувати свої знання на практиці та правильно виконує прийоми роботи на бойовій техніці та зі зброї);
”незадовільно” – не володіє (виставляється у тому разі, коли воїн має поверхове уявлення про тему, не спроможний ці знання застосувати на практиці).
Конкретні норми оцінок щодо різних видів бойової підготовки визначено у відповідних порадниках та інструкціях. У цих же документах викладено засади виставляння оцінки військовому підрозділу і частині.
Під час оцінки гуманітарної підготовки підлеглих офіцер оцінює не тільки знання воїнами програмного матеріалу, але й враховує їх ставлення до бойової та гуманітарної підготовки, виконання службових обов’язків, поведінку у службовий і позаслужбовий час. Для чого необхідно так робити? Коли військовослужбовець у ході занять говорить правильно про сутність і необхідність військової дисципліни, про вимоги Військової Присяги і статутів, а в особистій поведінці ці вимоги не виконує, є недисциплінованим воїном, це означає, що його знання не стали переконаннями і тому не можуть бути оціненими високо. Однак буває й навпаки. На заняттях із гуманітарної підготовки воїн більше мовчить з різних причин, але у службі відрізняється сумлінністю, якісно виконує службові обов’язки, порушень військової дисципліни не має. Безумовно, такі воїни, переважно, заслуговують високої оцінки.
Найголовніше! Будь-яка оцінка має бути об'єктивною, справедливою, обґрунтованою, ясною і зрозумілою. З кожною оцінкою у воїна пов’язані певні переживання, він аналізує, обмірковує її. Інколи йому здається, що ця оцінка не є справедливою. Через це у воїна може виникнути негативний емоційний стан. Обов’язок командира – обґрунтувати власну оцінку і дати зрозуміти це воїну.
Але головна перешкода виконання всіх цих вимог до виставляння оцінки - це фактор суб'єктивізму. Досвідчені педагоги знають про те, що за одні й ті самі знання можна отримати оцінку від ”незадовільно” до ”відмінно”. Це залежить від багатьох обставин, у тому числі – від педагогічної майстерності, суб’єктивізму та формалізму військових педагогів.
Наприклад, можуть мати місце такі “ефекти” суб’єктивізму оцінки: сукупності, контрасту, роду, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого враження, останнього враження.
Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання є таким:
6.4. Досвід педагогів-новаторів щодо пошуку
об'єктивних методів контролю
У сучасній дидактиці йде інтенсивний пошук об'єктивних методів контролю. Деякі дослідники вважають, що сучасна дидактика буде приречена на поразку, якщо вона не опиратиметься на об'єктивні методи педагогічної діагностики, яка має багатий інструментарій. К.Інгенкамп таким засобом вважає дидактичні тести. Тут, у першу чергу, маються на увазі тести досягнень, за допомогою яких можна вимірити рівень знань. У зв'язку цим перед дидактикою, у тому числі й перед військовою, постає актуальна проблема - опрацювання обґрунтованих і змістовних тестів досягнень, які мають враховувати специфіку і характер військово-професійної діяльності. Головне, вони повинні бути об'єктивними і мати чіткі критерії оцінки на основі вимірювань конкретних ознак військово-професійної діяльності. Існуюча система оцінок не задовольняє як практику, так і освітню систему, йде активний пошук інших систем оцінювання. Наприклад, грузинський педагог Ш.О.Амонашвілі існуючу систему оцінювання вважає ”костуром для кульгавої педагогіки” і підкреслює те, що ”оцінки тримають храм авторитарно-імперативної педагогіки і пожирають педагогіку співробітництва”. Він вважає систему оцінок маніпулюванням цифрами, які визначають долю людині. За його підрахунками, учень у середній школі отримує 2000-2500 оцінок. У зв’язку з цим він пропагує навчання без оцінок. Напевно, він має рацію в тому, що об'єкти навчання починають вчитися не для отримання знань, а для оцінок. Більшість педагогів судять про них, виходячи з оцінок. Який вихід він пропонує?
Безумовно, в освітній системі, у тому числі й військово-професійній, не можна обійтися без оціночного компонента. Це реалія дидактичного процесу і суттєва його характеристика. Ш.О.Амонашвілі особливу увагу приділяє самооцінці, що є вкрай важливим для військової дидактики. Ця ідея має суттєвий педагогічний, тобто дидактично-виховний і психологічний аспекти.
Такий підхід означає перенесення акценту з теорії та практики дидактичного процесу, з навчальної діяльності військового педагога на активну навчально-пізнавальну діяльність того, хто навчається, що дуже важливо у світлі сучасних дидактичних концепцій, застосування активних методів навчання і особливостей навчально-виховного процесу в Збройних Силах України. Воїн із пасивного елемента процесу навчання перетворюється на активного його учасника, який разом із військовим педагогом і за його допомогою навчається мистецтву вчитися, стає суб'єктом навчання і, відповідно, творцем методики власної активної навчально-пізнавальної діяльності.
І, нарешті, психологічний аспект процесу самооцінки воїном самого себе, своїх якостей, а також результатів навчально-пізнавальної діяльності. За С.Л.Рубінштейном, реалізація ідеї самооцінки означає забезпечення принципу детермінізму: зовнішні причини діють через внутрішні умови. Безперечно, як внутрішні умови можуть виступати різні суб'єктивні чинники: життєвий досвід, система відносин воїна із світом і оточуючими, а також види та рівень мотивації. Роль останніх є великою, вони визначають життєвий шлях особистості військовослужбовця, зміст діяльності та її характер. Вони також мають певну ієрархію, спонукають воїна до активної діяльності, у тому числі й навчально-пізнавальної.
Процес самооцінки сприяє формуванню мотивів пізнавальної діяльності та є її ”локомотивом”. На жаль, сучасні підручники з педагогіки практично не розкривають умови формування навчально-пізнавальної діяльності, тобто такої організації навчання, коли отримання знань для воїнів стає однією з головних цілей службової діяльності.
Основу мотивації, згідно з Д.Аткінсоном, становить прагнення до успіху і уникнення невдач, що лежить в основі мотиву досягнення. Мотивація досягнення справляє безпосередній вплив на життєдіяльність особистості, у тому числі й на навчально-пізнавальну діяльність. Формування і розвиток пізнавальної мотивації підвищують активність того, хто навчається, й ефективність самого процесу навчання. Пізнавальною є така мотивація, за якої невідоме нове знання збігається з метою пізнавальної діяльності, тобто воїн є всебічно зацікавленим у процесі та змісті того, що пізнає. Така мотивація є основою розвитку військово-професійних нахилів воїна і джерелом перебудови психічних процесів. Змістовна і різноманітна пізнавальна мотивація лежить в основі розвитку військово-професійної спрямованості воїна, зокрема, і мотивації військової служби взагалі, що є дуже актуальним для всього суспільства. Педагог повинен вміло сполучати мотивацію досягнень і пізнавальну мотивацію, що є головним джерелом цілеспрямованої та змістовної діяльності воїна. У зв'язку з тим, що в останні роки знижується престиж служби в лавах Збройних Сил України, вищевикладене для військової дидактики та психології має суттєве значення і вимагає детального опрацювання методології та методики формування мотивацій військово-професійних досягнень і навчально-