В сучасному світі проблеми національної безпеки та військової політики виділились в окремі галузі політичної науки і політичної діяльності, значення яких постійно зростає. Від рівня національної безпеки та ефективності військової політики залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу і одночасно поглиблення його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її військової політики у відповідності з вимогами часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Все це обумовлює актуальність проблем національної безпеки і військової політики України.

       1. Поняття та структура національної безпеки України.

Проблеми національної безпеки належать до найголовніших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. В зв’язку з цим при вивченні національної безпеки використовують багато категорій, зокрема такі як безпека, національна безпека, нація, національні інтереси, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки та інші.

З виникненням національних держав, перетворенням їх в основного суб’єкта міжнародних відносин безпека набула характеру національної безпеки. Вже англійський філософ і політичний мислитель Томас Гоббс [1588–1679 рр.] свого часу сказав: національна безпека – не просто центр державницької діяльності, вона головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гоббс, взагалі неможлива будь-яка держава.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації – політичної, громадянсько-державної спільноти як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб’єкта міжнародних відносин.

У ХХ ст. поняття національної безпеки було вперше введено в політичний лексикон в посланні президента Т. Рузвельта Конгресу США у 1904 р., де він обґрунтовував приєднання зони Панамського каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки були викладені у “Законі про національну безпеку”, прийнятому у США в 1947 р. Для забезпечення національної безпеки США передбачалося вирішення трьох головних завдань:

• зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і воєнною політикою;
• підвищення потенціалу і можливостей розвідки;
• раціоналізації “оборонного співробітництва” зі збройними силами.

Національна безпека продовжувала розглядатись переважно у військово-політичному аспекті, як проблема оборони держави.

В державах сучасного світу національна безпека стала невід’ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається словом з багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей, або системи і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного благополуччя, а не тільки фізичне виживання індивідів всередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і військової політики та інші фактори.

У Законі України «Про основи національної безпеки» (від 19 червня 2003 року № 964-IV) це поняття визначено як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.
             Одночасно, національна безпека є системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, що має суспільство для протидії цим загрозам. Загрози для суспільства існують завжди, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб’єкта протидіяти їм, з другого.

Національна безпека функціонує через систему різноманітних відносин між особою і суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека – це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини і громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Об’єктами національної безпеки є:

• людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;
• суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Національний банк України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
• Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
• громадяни України, об’єднання громадян.

Принципи забезпечення національної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
• верховенство права;
• пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;
• своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
• демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
• використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України за суспільними сферами функціонування поділяється на такі головні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та воєнну безпеку.

Політична безпека – це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності. В багатьох випадках вона ототожнюється з державною безпекою, проте її зміст значно ширший. Політична безпека означає безпеку всього політичного життя, захищеність прав і свобод громадян, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань, рухів, цілісності і незалежності держави від політичної сваволі і екстремізму в середині держави, політичного тиску та агресивних устремлінь на міжнародній арені.

Вона поділяється на внутрішньо- і зовнішньополітичну.

Під державною безпекою розуміють захищеність державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належить державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний й оборонний потенціал.

Економічна безпека – це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв’язків. Економічна безпека передбачає захист економічного життя від незаконних і підривних фінансово-економічних дій окремих громадян, організацій та інших держав. Вона пов’язана з захистом економічних прав і свобод, майна громадян, громадських організаційта держави з забезпеченням економічної рівноправності, свободи торгівлі, економічної діяльності в межах чинного законодавства.

Соціальна безпека відображає стан захищеності соціальних інтересів особи, соціальних груп та суспільства в цілому. Від соціальної безпеки залежить забезпечення нормальних умов життя суспільства, недопущення деградації окремих соціальних груп, саме виживання української нації. Вона є таким станом правових норм та інститутів безпеки, що забезпечують захист прав і свобод людини, духовних і матеріальних цінностей суспільства.

Інформаційна безпека суспільства і держави характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів. Інформаційна безпека особистості відображає рівень і якість її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеність її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів –  маніпулювання, дезінформування та інших. Це такий стан правових норм та відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обґрунтованих управлінських та політичних рішень та захист інформаційних ресурсів держави.

Екологічна безпека – це стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини.

Науково-технологічна безпека – це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних в країні конкурентноспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості господарської діяльності.

В сучасних умовах поняття національної безпеки розширюється за рахунок включення в нього все нових сфер суспільного життя. Так, в стратегію національної безпеки США  у ХХІ ст. включено гуманітарний аспект – систему освіти, що стало офіційним підтвердженням політики, яку проводили США – стимулювання наукової сфери, створення найкращих умов для розвитку інтелектуального потенціалу держави. Світовий досвід показує: життєвий рівень населення, соціально-економічна ситуація в країні визначається ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей.

Тому національна безпека немислима без інтелектуальної безпеки, як складової частини гуманітарної безпеки. Гуманітарна безпека України охоплює духовне життя суспільства. Це стан захищеності гуманітарного потенціалу нації: її фізичного та психічного здоров’я, соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального ресурсу, психологічної єдності, гуманітарної активності. Інтелектуальна безпека передбачає створення необхідних передумов для розвитку і функціонування інтелектуального потенціалу – системи освіти і науки, інтелектуальної власності, комп’ютерного забезпечення, системи зв’язку, бази даних на друкованих (бібліотеки) та електронних носіях.

Фундаментом національної безпеки України поряд з економічною безпекою є воєнна безпека. За обставин наростання загроз національній безпеці воєнна безпека може набувати пріоритетного значення.

Воєнна безпека – це стан захищеності прав та свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням воєнної сили. Особливістю воєнної безпеки є те, що вона є частиною державної безпеки і в той же час функціонує як самостійне явище. Воєнні аспекти мають всі інші види безпеки – соціальна, економічна, екологічна, інформаційна тощо.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою – системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна привести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав, а також внаслідок цієї агресії.

Основними ознаками і необхідними умовами виникнення та існування воєнної небезпеки для держави з боку потенційного агресора є:

• наявність у агресивної сторони прихованих інтересів (територіальних, економічних та інших претензій) для задоволення яких може бути необхідне використання військової сили;
• орієнтація і готовність військово-політичного керівництва держави-агресора до використання військової сили;
• склад та стан готовності збройних сил, які забезпечують агресору можливість ведення наступальних бойових дій проти держави – об’єкта агресії.

Поняття воєнної безпеки і воєнної небезпеки хоч і за змістом протилежні, мають багато спільних рис. Обидва явища виникають в одних і тих же суспільних сферах – політиці, економіці, ідеології, військовій сфері тощо. Як воєнна безпека, так і воєнна небезпека створюються однаковими суб’єктами (державами, націями, військово-політичними лідерами і т. д.). Серед засобів їх досягнення пріоритетне місце посідає військова сила. Головним є те, що воєнна безпека і воєнна небезпека спрямована на однакові об’єкти – держави, території, населення, ресурси тощо. Відмінність між воєнною безпекою і воєнною небезпекою полягає в тому, що предметом воєнної небезпеки є оволодіння, опанування, загарбання, а воєнної безпеки – захист, збереження забезпечення умов для існування та розвитку держави.

Воєнна безпека і воєнна небезпека відрізняються також сукупністю засобів, за допомогою яких вони виникають у міждержавних відносинах. Якщо для воєнної небезпеки характерні перш за все засоби збройної боротьби, то воєнна безпека, хоч і опирається на військову силу, повинна досягатися передусім невоєнними засобами (політичними, економічними тощо).

Воєнна безпека має ряд відмінностей від спорідненого поняття “оборона”. Призначення оборони – відвернення та відбиття збройним шляхом зовнішньої воєнної агресії. Воєнна безпека – явище багатоаспектне. Вона може бути досягнута не лише за рахунок оборони, але і за допомогою ефективних заходів в усіх сферах суспільного життя. Наявність довготривалої воєнної безпеки створює умови для стабільного розвитку та функціонування всіх інших видів національної безпеки України.

За масштабами функціонування національна безпека України споріднена, взаємодіє із міжнародною безпекою. По суті національна безпека – це забезпечення міжнародної безпеки в межах самостійних національних держав. Міжнародна безпека функціонує також на регіональному рівні (регіональна безпека) та всезагальному, всесвітньому рівні (глобальна безпека).

Міжнародна безпека – це такий стан відносин між державами і народами, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть без втручання, тиску реалізувати свій суверенітет, право на самовизначення, обрати напрями соціально-політичної самореалізації. Міжнародна безпека – це також діяльність держав та міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, а також універсальна система механізмів і гарантій, що виключають застосування сили в міжнародних стосунках, захоплення чужих територій, втручання у внутрішні справи інших держав. У світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового співтовариства, яка здійснюється на принципах роззброєння, дотримання демократії, поваги суверенітету, регулювання воєнних конфліктів, що виникають в тих чи інших регіонах світу. Україна розглядає міжнародну безпеку як важливу умову і фактор своєї національної безпеки.

Основою національної безпеки є захист національних інтересів. Визначальну роль інтересів у визначенні поведінки і дій людини, нації, соціальної групи, держави відзначали багато мислителів і політичних діячів – від філософів Стародавньої Греції до сучасних теоретиків політичної науки. Лорд Пальмерстон висловив відомий афоризм: “В Англії немає вічних друзів чи ворогів, в Англії є вічні інтереси”.

Національні інтереси – це визначальні потреби суспільства (держави), які співвідносяться з його (її) базовими цінностями і виражаються у вигляді програмних нормативних цілей у певних законодавчих актах. В Законі України «Про основи національної безпеки України» визначено: національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, існування і розвитку природи, людини, національних і соціальних груп, суспільства і держави, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення. Національні інтереси не є абстракцією, а реальною конкретністю, через яку реалізується потреба нації у виживанні, самозбереженні, забезпеченні своєї безпеки. Національні інтереси передбачають захист, збереження і розвиток тих благ і цінностей, що їх дане суспільство вважає для себе істотними.

Система національних інтересів України визначається сукупністю основних інтересів особистості, суспільства і держави.

На сучасному етапі інтереси особистості полягають в реальному забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод, у підвищенні рівня і якості життя у фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

Інтереси суспільства полягають у досягненні і підтримуванні соціальної і національної злагоди, розвитку і зміцненні демократії, національному відродженні України.

Інтереси держави полягають у захисті самостійності, суверенітету і територіальної цілісності України, захисті конституційного ладу, встановленні політичної, економічної і соціальної стабільності, в забезпеченні принципів правової держави, розвитку міжнародного співробітництва на основі рівноправного партнерства, забезпеченні ефективної оборони держави.

Національні інтереси України складні і багатогранні. В Законі України «Про основи національної безпеки» визначені пріоритети національних інтересів України:

• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
• захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
• забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
• збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
• забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
• розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
• інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Основним базовим національним інтересом України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту політичного та економічного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес стає загальновизнаним як в масовій свідомості, так і серед політичної еліти. Його реалізація є передумовою безпеки, трансформації суспільства, соціального і культурного розвитку усіх громадян України.

Особливу групу базових, пріоритетних інтересів становлять національні інтереси України у воєнній сфері. Це потреби, фундаментальні цінності та прагнення українського народу до створення таких  умов його життєдіяльності, що забезпечують безпеку людини, суспільства та держави від воєнних загроз. Головними з них є:

1.    Стабілізація воєнно-політичної обстановки в Центральній Європі та недопущення збройних конфліктів у даному регіоні, що сприяло б інтегруванню України у військову сферу провідних європейських держав. Активна зовнішньополітична діяльність в інтересах воєнної безпеки становитиме визначальний воєнний аспект національних інтересів.

2.    Створення та розвиток сучасної Воєнної організації як важливого фактора забезпечення національної, зокрема, воєнної безпеки. (Дивись: Воєнна організація держави).

3.    Підтримка боєздатності формувань Воєнної організації є одним із важливих інтересів держави у воєнній сфері.

4.    Державним інтересам України відповідає забезпечення мобілізаційних ресурсів і запасів для реалізації завдань воєнної безпеки.

5.    Загрозами реалізації даного інтересу можуть бути поглиблення дисбалансу між мобілізаційними потребами і наявними можливостями держави; падіння рівня підготовки мобілізаційних ресурсів; утрата керованості мобілізаційними процесами з боку державних установ та інші.

6.    Розвиток вітчизняної воєнної науки.

7.    Створення системи забезпечення воєнної безпеки.

Національна безпека як стан відносин з приводу захищеності національних інтересів має своїм антиподом загрози і небезпеку. Загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Загрози становлять потенційну небезпеку національним інтересам. Небезпека національним інтересам – це практичні дії однієї держави (або групи держав), юридичних чи фізичних осіб щодо завдання безпосередньої шкоди національним інтересам іншої держави.

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

у зовнішньополітичній сфері:

Ø посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

Ø спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

Ø воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

у сфері державної безпеки:

Ø  розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

Ø  загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

Ø  поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

Ø  злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

Ø  загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України;

Ø  можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

Ø  спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

Ø  прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

Ø поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

Ø недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

Ø нелегальна міграція;

Ø можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

Ø нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

Ø небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

Ø повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

Ø накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

Ø незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

Ø незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

у внутрішньополітичній сфері:

Ø порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

Ø можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад;

Ø загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;

Ø структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;

в економічній сфері:

o    істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;

o    ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

o    нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;

o    критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об’єктів на території України;

o    недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

o    критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

o    нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

o    велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

o    небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

o    неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

o    критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

o    неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

o    «тінізація» національної економіки;

o    переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;

у соціальній та гуманітарній сферах:

Ø  невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

Ø  неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

Ø  криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

Ø  загострення демографічної кризи;

Ø  зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

Ø  прояви моральної та духовної деградації суспільства;

Ø  зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;

у науково-технологічній сфері:

o    наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

o    неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

o    низька конкурентоспроможність продукції;

o    нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

o    зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

o    відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

в екологічній сфері:

Ø значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

Ø нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

Ø неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

Ø погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

Ø загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р..Дніпро;

Ø неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

Ø неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

Ø небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

Ø посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

Ø застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

в інформаційній сфері:

•  
  • прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
  • поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
  • комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;
  • розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
  • намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Національна безпека України наштовхується на велику групу загроз загальноцивілізаційного характеру, що властиві для міжнародної безпеки. До них належать як традиційні джерела небезпеки (експансіонізм, гегемонізм, перевага окремих держав в стратегічних і ядерних озброєннях, неоколоніалізм, культурний та інформаційний імперіалізм тощо) так і нові загрози, що сформувались в останні десятиріччя. Дестабілізуючими факторами міжнародної і національної безпеки виступають такі нові загрози, як зростання чисельності локальних конфліктів, міжнародний тероризм, насильницький екстремізм, розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій, організована злочинність, незаконне поширення наркотиків, надмірне поширення легких озброєнь і стрілецької зброї, гострі економічні проблеми та деградація довкілля, порушення прав людини та основних свобод, в тому числі свободи думки, свідомості, релігії чи віри, прав національних меншин, а також прояви нетерпимості, агресивного націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму. На ці загрози наголошується у Хартії європейської безпеки, прийнятій на Стамбульському самміті ОБСЄ в листопаді 1999 р.

Важливою передумовою протидії основним загрозам національній безпеці України є створення ефективної системи забезпечення національної безпеки.

Таким чином, національна безпека України як інтегральне явище охоплює такі види безпеки, як політична, економічна, державна, соціальна, інформаційна, економічна, гуманітарна, воєнна безпека та ін.

Національна безпека виступає одним з рівнів функціонування міжнародної безпеки як діяльності держав по створенню відносин між народом і державою, які виключають реальні загрози розвитку людства.

2. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

• у зовнішньополітичній сфері — проведення активної міжнародної політики України з метою:
  • створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;
  • запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;
  • забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;
  • сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;
  • участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;
  • участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;
  • адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;
• у сфері державної безпеки:
  • реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;
  • зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;
  • участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;
  • відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;
  • у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
  • прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;
  • здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;
  • посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об’єктів; активізація робіт з утилізації зброї;
  • впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;
  • забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
  • дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
  • прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;
  • боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;
  • поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами;
• у внутрішньополітичній сфері:
  • забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;
  • створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод;
  • забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;
  • забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;
  • створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;
  • формування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв’язання міжнаціональних суперечностей;
  • забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;
• в економічній сфері:
  • забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
  • прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;
  • вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;
  • подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;
  • забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
  • здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;
  • забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
  • забезпечення продовольчої безпеки;
  • захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту — поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу;
  • посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;
• у науково-технологічній сфері:
  • посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;
  • поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;
  • створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;
  • забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності;
  • забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сільськогосподарських і військових об’єктів, споруд та інженерних мереж;
• в екологічній сфері:
  • здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об’єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
  • впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;
  • поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;
  • запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;
  • стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
  • недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;
  • реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;
• у соціальній та гуманітарній сферах:
  • істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;
  • створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;
  • збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;
  • створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;
  • ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;
• в інформаційній сфері:
  • забезпечення інформаційного суверенітету України;
  • вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
  • активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;
  • забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
  • вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Висновки:

1. Національна безпека – це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини і громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

2. Важливою передумовою протидії основним загрозам національній безпеці України є створення ефективної системи забезпечення національної безпеки.