Громадянське суспільство як соціальний простір, в якому люди взаємодіють в якості незалежних друг від друга та від держави цивілізованих, самодіяльних, повноправних індивідів; як суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного ті морального статусу, які спільно з державою створюють розвинені правові відносини. Соціальні функції армії: стабілізуюча, виховна, освітня, соціального захисту, інформаційно-комунікативна та ін. Проблема громадянських прав і свобод військовослужбовців. Армія і інститути громадянського суспільства: церква, ЗМІ. Демократичний потенціал суспільства і його вплив на збройні сили, життєдіяльність військових колективів. Культура демократизму військовослужбовців як важливий чинник взаємодії армії і суспільства.  Демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави (громадянська складова).

 

У суспільно-політичному житті, як у минулому, так і в сьогоденні значна роль приділяється армії. Проте досить часто соціальна природа армії, її функції в суспільстві визначаються без достатнього наукового аналізу. Різноманіття оцінок зростає. В умовах виходу на міжнародну арену все нових держав зі своїми збройними силами і військовими формуваннями виникає настійна потреба з більш чітких політологічних позицій та з урахуванням реальної соціальної практики проаналізувати сутність, призначення і місце армії в сучасному демократичному суспільстві, показати соціально-політичну обумовленість процесу військового будівництва.

 

 

Походження армії ховається в глибину століть. В умовах варварства суспільство не знало приватної власності, соціальної нерівності та політичних відносин (у їх сучасному розумінні) в силу низького рівня свого розвитку. Таке суспільство було слабко диференційоване, у наявності була тільки яскраво виражена диференціація за статтю і віком. Не було, отже, тоді й армії, як спеціальної військової організації. Але «збройна сила» була. До неї входило все доросле населення, і вона призначалася для захоплення та захисту природних умов існування спільності цих людей.

Поступово виникає новий тип суспільних відносин, викликаний суспільним поділом праці. Уже перший суспільний поділ праці призвів до збільшення виробництва продуктів у всіх галузях, появи надлишкового продукту і збільшення щоденної кількості праці, що уможливило використання праці інших людей. Це породило потребу в залученні нової додаткової робочої сили. «Стародавня війна» доставляла її. Захоплені в міжплемінних збройних конфліктах полонені сталі обертатися в домашніх рабів, що призвело, зрештою, до розкладання общинно-родових відносин. Але на початку зародження аграрної цивілізації для захоплення рабів — цієї нової продуктивної сили — ще не було необхідності в створенні спеціальної збройної організації.

Поступово грабіж одних племен іншими став постійним промислом, виявився почесним заняттям, оскільки давав можливість швидкого і більш легкого, ніж творча праця, збагачення. Систематичні грабежі сусідів перетворилися у важливий фактор поглиблення майнової нерівності між членами племені, затвердження і розвитку приватної власності на засоби виробництва й утворення класового суспільства. Це сприяло створенню спеціальних засобів збройної боротьби і виникненню армії.

Виникнення армії — це етап її організації як визначеної системи. Цей етап містить у собі два періоди: латентний і явний.

У першому, латентному, періоді умовою появи армії виступають компоненти колишньої військової організації. Цей період здійснювався під впливом нових економічних передумов і в основному стихійно. Військова організація кожного племені, заснована на кровних зв'язках, традиційно протиставлялася військовим формуванням інших племен як ворожа, суперницька одиниця. У зв'язку з цим такі формування було важко об'єднати, організувати їх бойову взаємодію. Але поступово племена все-таки стали поєднуватися в деяку подобу союзу племен. Їхню збройну силу складали всі боєздатні чоловіки, але збройний народ очолювався вже зборами воєначальників. Поступово виникає специфічна організація - військова демократія. Військовою її називають тому, що війна і військова організація для підготовки і ведення війни стають тепер регулярними функціями народного життя. Однак така організація вже не знала фактичної рівності, оскільки при поділі здобичі військовий поводир та інші привілейовані особи забирали собі всіх полонених, у той час як інші повинні були задовольнятися своєю часткою захопленої зброї і предметів. Так утворюються нові елементи, чужорідні для колишньої військової організації, армія вступає в другий період — явний.

Зародження нових елементів у системі суб'єктів, відносин і діяльності військової демократії вказує на виникнення деяких порушень у цілісності самодіючої військової організації і вказує на появу нової якості.

Зростала соціально-економічна нерівність, багатство і привілеї панівних класів мали потребу в охороні. Традиційні племенні органи народовладдя були непридатні. У характері влади на перший план виступав уже не особистий авторитет, а багатство, панування над рабами і сила військової дружини. В міру переходу верховної влади від зборів воєначальників до верховного військового ватажка військова демократія переростала у військово-ієрархічне правління. Передача функцій захисту союзу однієй особі призвела до відтискування народного самоврядування від керівництва збройною організацією суспільства.

Місце озброєного народу, що захищав себе власними силами, зайняла збройна «публічна влада» (дружина), що могла бути застосована і проти волі народу. Ця організована військова сила, що вже не збігається у своєму складі з масою населення, стає першим “вузлом” створення армії.

За допомогою дружини державна влада здійснювала свої основні функції:  а) захист території держави від зовнішнього нападу; б) ведення війни з метою економічного і політичного поневолювання сусідів; в) придушення опору власного народу.

Утворення армії має два джерела. Перше — самодіяльний, стихійний, що йде “знизу” процес об'єднання населення роду (племені) у збройну організацію для захисту природних умов життя. Друге — усвідомлений, організований, що йде “зверху”, процес створення спеціальної військової організації для ведення збройної боротьби в загарбницьких війнах.

Злиття цих двох процесів (самодіяльного й організованого) призвело до виникнення нової військової організації для досягнення цілей економічного і політичного насильства в антагоністичній боротьбі класів і держав.

Об'єктивними передумовами та умовами, соціальними причинами, що зробили зародження армії закономірним явищем, стали:

Ø  суспільний розподіл праці;

Ø  зростання продуктивності праці;

Ø  поява регулярного доданого продукту, який можна було вилучати зі сфери виробництва матеріальних благ;

Ø  звільнення людських ресурсів визначеної кількості і якості, не використовуваних для повсякденного задоволення матеріальних потреб суспільства і здатних утворити контингент військовослужбовців;

Ø  можливість робити зброю.

По своєму соціально-політичному змісту виникнення армії обумовлене утворенням держави, класових суспільств усередині них, боротьба між якими вимагала створення спеціального знаряддя для розв’язання протиріч економічного і політичного плану — армії.

Таким чином, ми можемо собі уявити цілу низку етапів у становленні і розвитку армії, що послідовно відбиваються в поняттях: “самодіюча військова організація роду (племені)”, “військова демократія”, “збройна публічна влада”, “військова дружина”, “особливі загони озброєних людей”, “військова організація для війни” — “армія”.

А якщо представити цей розвиток становлення армії через зріз суспільного розвитку, це буде виглядати таким чином: варварство — розшарування племені (роду) — формування перших елементів держави (один з перших — збройні загони, дружини).

Можна виділити також історичну закономірність, що відображає якісні зміни армії в процесі розвитку суспільства, переходу від одного його якісного стану до іншого. Це проявляється в наступному: ріст чисельності армій; збільшення кількості родів і видів військ; удосконалення озброєння; удосконалення стратегії і тактики; поглиблення функцій.

Сучасне вчення про армію являє собою результат багатовікового розвитку політичної думки. Ще в давньоіндіїському збірнику “Закони Ману” (VІ в. до н.е.), у якому була відбита ідеологія брахманізму, говорилося, що армія контролює підданих, придушує виступи нижчих каст. Арістотель вказував, що держава не може існувати без війська.

Мислителі Нового часу критикували армію сільськогосподарської цивілізації і намагалися обґрунтувати ідею загальнонаціональної армії, покликаної на відміну від армії сільськогосподарської цивілізації стояти на сторожі інтересів усього суспільства. Конкретизуючи  це положення, Гегель писав, що армія, являючись знаряддям політики в руках держави, захищає національні інтереси.

В епоху становлення промислової цивілізації М. Чернишевський доводив, що армія служить інтересам пануючих соціальних шарів і їх уряду для придушення простолюдинів у своїй державі й в інших країнах, для ведення війн з метою поневолення і грабежу сусідніх народів. При цьому він різко засуджував застосування армій проти народів, називав мерзенністю прагнення пануючих соціальних груп в ім'я своїх корисливих цілей тримати в залежності інші народи. Критикуючи теорії вічності армії, М. Чернишевський відзначав, що армія виникла і розвивалася у певних суспільних умовах, при яких установилося панування однієї частини населення над іншою, більш численної. З установленням справжньої демократії в більшості країн необхідність у постійній армії відпаде.

Мислителі минулого намагалися вирішити питання про джерела сили армії. Вже в “Законах Ману”, у творах Сунь Цзи й інших теоретиків древнього світу були зроблені припущення про значення моральних сил армії, під якими розумілося єднання правителя і народу, про вплив географічного середовища, про роль підготовки і постачання військ. Однак головне місце приділялося полководцю, що характеризувався як вершитель долі війни. Пізніше, наприклад, Ф.Бекон  висловив цікаву ідею про зв'язок військової справи і науки. Він відзначав, що друкарство, порох і компас змінили вигляд і стан усього світу, по-перше, у справах письмових, по-друге — у справах військових, по-третє — у мореплаванні. Гегель висловив думки про роль морального духу народу й армії, полководців і солдатів у війні, про залежність військової організації від внутрішнього ладу держави.

Важливе значення моральному стану армії надавав М.Чернишевський. Він відзначав дві умови моральної переваги над супротивником: 1) створення народом і армією корисних для народу цілей війни; 2) впевненість народу й армії у своїх силах, у перемозі над ворогом. Він на багатьох фактах показав, що однієї з основ армії є її зв'язок з народом, підтримка армії народом. Це зміцнює дух армії. Дух війська — головна умова його сили. Для сили армії важливі озброєння, рівень її підготовки і стан дисципліни. Дисципліна — основа усьому в досконалому війську. Без неї військо — юрба, не придатна для війни. М.Чернишевський виступав проти кийової дисципліни, механічної муштри. Він вважав, що військо, засноване на такому вихованні, завжди буде переможене ворогом, солдати якого — не мертві машини, а живі істоти. Велике значення М.Чернишевський надавав вихованню у солдатів армії демократичної держави патріотизму, любові до Батьківщини, до народу, свідомості громадянського обов'язку, почуття власної гідності.

Безпосередньою методологічною основою для правильного справді наукового осмислення сутності і природи армії, її місця і ролі в суспільстві є вчення про владу, державу. У політології всебічно обґрунтовується положення про те, що з утворенням держав з'являються особливі загони озброєних людей. Вони поступово перетворюються в армію як один з найважливіших органів держави. Ф. Енгельс у статті «Армія», написаній в 1857 р. відзначав, що армія – це організоване об'єднання озброєних людей, які утримуються державою з метою ведення наступальної або оборонної війни. У цьому визначенні дані принципові риси всякої армії. По-перше, армія — це орган держави і через неї входить у політичну систему суспільства, є її складовою частиною. По-друге, її специфіка полягає в тому, що вона є організацією озброєних людей, що утримуються державою. По-третє, вона призначена для ведення війни в ім'я тих чи інших політичних цілей.  У порівнянні з іншими органами, що входять у суспільство, армія характеризується особливими способами комплектування і методами підготовки кадрів, специфічним укладом життя і строгою субординацією у відносинах між військовослужбовцями.

У сучасних умовах існує досить широкий спектр концепцій, що відбиває погляди різних політологічних шкіл і напрямків на армію.

Одними з найбільш розповсюджених і впливових поглядів на армію є соціально-політичні концепції. Вони розглядають армію як надкласову силу держави, як вічне знаряддя регулювання в інтересах усієї нації політичних відносин усередині суспільства і між державами. При цьому самі політичні відносини також вважаються вічними. Оскільки суспільство, затверджують прихильники цієї концепції, завжди мало, має і буде мати потребу в такому регуляторі, остільки армія виступає постійним, необхідним органом, що функціонує в інтересах усього суспільства, усіх його шарів і груп. Подібні ідеї містяться в роботах французького соціолога Р. Арона, американських політологів У. Ростоу, Х. Болдуїна і ряду інших учених. У книзі «Стратегія на завтра» Х. Болдуїн, наприклад, виходячи з того, що збройні конфлікти між групами людей зберігаються на невизначений час і навіть, можливо, назавжди, доки існує людина, робить висновок про вічну необхідність армії як атрибуту і знаряддя суспільства в цих конфліктах.

Дана точка зору отримала підкріплення в книзі професора Д.Блейні “Причини війни”, опублікованої в Лондоні. У ній автор на основі історичного матеріалу робить висновок про те, що війни викликаються сукупністю різних за характером причин, пріоритет серед який належить психологічним обставинам: злості, заздрості, войовничій амбіції і т.п. Саме ці причини, а автор нараховує їх більш трьох десятків, і роблять війни вічними. Вічним органом, заявляє Д. Блейні, залишається й армія, тому що вона є знаряддям, за допомогою якого  знімаються чи розряжаються названі причини війни.

До популярних сучасних соціально-політичних концепцій армії належить так звана інституційна теорія. Її зміст зводиться до того, що армія є життєво необхідним інститутом (звідси і її назва) суспільства, без якого неможливо його функціонування і, отже, існування. Прихильники цієї теорії черпають аргументи захисту своїх поглядів у давньогрецького філософа Платона, англійського філософа ХVІІ ст. Т. Гоббса та інших.

Один з важливих моментів інституційної теорії полягає у запереченні класової сутності армії. Наприклад, голландський політолог Доорн вважає, що армія сучасного суспільства є “політично нейтральним інститутом”. Такі заяви деякі сучасні політологи підкріплюють тезою про те, що демократичне суспільство — вільне, плюралістичне суспільство, де враховуються інтереси кожної соціальної групи. Тому й армія діє тільки в інтересах суспільства в цілому. “У вільних, плюралістичних суспільствах, — стверджується в соціологічному словнику, виданому у ФРН, — армія не може виконувати реакційної функції, тому що вона перебуває під жорстким контролем. Уся система масових громадських організацій, сила їхніх позицій не дозволяє військовим здійснити яку-небудь антигромадську справу”.

Представники інституційної теорії розглядають армію необхідним органом, що здатний забезпечити внутрішню стабільність сучасного суспільства. Внаслідок цього армія, доводять американські політологи С. Ліпсет і Х. Екклз, є знаряддям цивільного світу. В обґрунтування цього вони приводять довід, що лише армія як політично нейтральна сила здатна неупереджено розв'язувати спірні питання в сучасному суспільстві. Оскільки, пишуть ці автори, в основі існування цивільних соціальних груп лежать різні економічні інтереси, то між ними неминуче виникають розбіжності; у такій обстановці армія, пов'язана тільки з військово-професійними інтересами, благотворно впливає на внутрішнє життя сучасного суспільства, розв'язуючи розбіжності в інтересах усієї нації.

Співзвучні соціально-політичним є техніко-політологічні концепції армії. Вони пов'язані з абсолютизацією військово-технічних перетворень у збройних силах, що змінюють і їхнє соціально-політичне обличчя. Характерна у цьому сенсі так звана технотронна теорія. Її представники, у тому числі німецький учений Р. Бранд, доводять, що великі військово-технічні перетворення, здійснені в ядерне століття, призвели до нівелювання функцій армій, які у даний час зводяться лише до вирішення однієї задачі — охорони держави.

Сучасна армія розглядається представниками даної концепції як загальнонаціональна, чисто технічна  сила, спрямована назовні. Саме в цьому бачить її соціальний зміст професор політичних наук Нью-Йоркського університету Г. Снайдер. Сучасна армія, на його думку, повинна забезпечити безпеку своєї держави за допомогою погрози нанесення знищувального удару. Положення технотроннії теорії служать базою аргументації необхідності і важливості створення професійних армій. Вони заявляють, що в підсумку військово-технічних перетворень, удосконалення організаційної структури та інших формальних ознак армії з неминучістю наступила історична епоха заперечення масових армій, заснованих на військовому обов'язку.

Серед техніко-політологічних концепцій збройних сил помітне місце займає теорія конвергенції армії і цивільних органів. Її суть зводиться до того, що, як стверджує американський політолог М. Яновитц, у результаті технічного прогресу, який охопив сучасні армії, стирається розходження між  військовими і цивільними фахівцями, а отже, армією і невоєнними організаціями. Насичення військ великим числом цивільних технічних фахівців веде до втрати збройними силами свого військово-професійного обличчя, військової кастовості; одночасно з цим поширюється і поглиблюється “оцивільнення”  армії, відбувається зближення збройних сил та різних цивільних органів, їх конвергенція.

Прихильники цієї теорії зтверджують, що процес технізації і професіоналізації армії супроводжується поглибленням її демократизації. В даний час армії демократичних держав, вважають вони, є зразком рівних можливостей для усіх військовослужбовців, незалежно від раси, кольору шкіри, віросповідання чи національності.

Важливим для розуміння сутності сучасної армії є її типологізація. Професор Північно-Західного університету (м. Еванстон, США), керівник міжвузівського семінару вивчання проблем армії і суспільства Чарльз Москос пропонує потрійну типологію суспільства і відповідних йому збройних сил: “Суспільство готовності до війни”, “Суспільство стримування війни”, “Суспільство заперечення війни”. Типу “Суспільства готовності до війни” відповідає за своїми характеристиками більшість країн НАТО й Організації Варшавського Договору 50-60-х років ХХ ст.: великі постійні армії, що будуються, як правило, за принципом військового обов’язку. “Суспільство стримування війни” більш характерно для США, Канади і Великої Британії 70-80-х років з їхніми збройними силами: зменшуються розміри армій по мірі переходу від масових до високооплачуваних і високотехнічних професійних збройних сил. “Суспільством заперечення війни” можуть стати західно-європейські і північно-атлантичні країни та їхні збройні сили — такі, наприклад, як Швеція, Швейцарія і Канада, — з переходом від існуючих великих армій до нечисленних кадрових збройних сил при наявності підготовленого резерву.

У табл. 2.1 дані істотні розходження між збройними силами трьох типів суспільства. Основна гіпотеза полягає в тому, що по мірі еволюції сучасних суспільств від “Суспільства готовності до війни” до “Суспільства стримування війни” і далі до “Суспільства заперечення війни” відповідно змінюються суспільний статус і функції військових.

Таблиця 2.1

Збройні сили і суспільство 

	Тип суспільства
Збройні сили	Готовності до війни	Стримування війни	Заперечення війни
Загальна організація	масова армія	професійна армія	кадрова армія
Основні питання військового бюджету	загальні витрати на особовий склад, зброю низької технології	витрати на одного військовослужбовця, зброю високої технології	бойова підготовка й інфраструктура резерву
Ставлення до військової служби	військова повинність	добровільне наймання	громадянський обов'язок
Основні спірні проблеми	місце і роль видів збройних сил	бюджетні асигнування	зміна цілей і основних завдань
Відмова від військової служби за релігійними чи політичними мотивами	обмежена чи заборонена	дозволена відповідно до закону	припускає проходження альтернативної цивільної служби
Набір на службу	юнаків	відповідно до соціального складу суспільства	молодих людей
Ставлення суспільства до військових	підтримуюче	спокійне	підтримуюче
Ставлення інтелігенції до військових	вороже	скептичне	спокійне
Переважний тип професійного військового	бойовий командир	фахівець-керівник	військовослужбовець-дослідник
Ставлення військових до контролю над озброєннями і роззброюванню	вороже	скептичне	спокійне

 

Характеризуючи типи армій, важливо враховувати, що в сучасну епоху збройна боротьба все частіше носить коаліційний характер. Військове протиборство ведуть держави і їхні армії, як правило, у складі військових союзів, блоків та, відповідно, об'єднаних збройних сил.

Істотне значення для армії має питання про співвідношення змісту і форми збройних сил. Соціально-політичний зміст армії полягає в її політичному призначенні бути знаряддям ведення війни в інтересах держави. Форма, як відомо, виступає організацією змісту, способом існування і взаємодії його елементів. У такому сенсі під формою армії можна розглядати її організаційну структуру й організаційні принципи будівництва.

Армія як інструмент цілеспрямованого збройного насильства немислима без чіткої організаційної структури. Вона містить у собі: систему комплектування (добровільна, на основі загального військового обов'язку і т.п.); централізоване й однотипне управління; однакове озброєння і спорядження військ і сил флоту; єдину систему навчання і виховання; загальний порядок проходження  служби і єдину регламентацію життя особового складу; військову дисципліну, що забезпечує єдність волі, згуртованість людей для виконання бойової задачі. Організаційна структура армій характеризується також їхньою чисельністю, складом, питомою вагою військової техніки, розподілом на відповідні бойові одиниці, співвідношенням родів військ, сил флоту і видів збройних сил.

Важливим принципом будівництва збройних сил виступає система комплектування. У світі існують сьогодні професійні, міліційні, кадрово-міліційні і кадрово-призовні армії.

Професійні армії. В даний час цілком професійні армії мають понад п'ятдесят держав, включаючи такі досить великі країни, як Японія, Індія, Пакистан, Канада, Австралія, Нігерія і Філіппіни. Про свою готовність до переходу на добровільний спосіб комплектування збройних сил заявили Франція, Іспанія і Росія. Україна поставила перед собою завдання перейти на цілком професійну армію до 2015 р.

Найбільш могутню і численну професійну армію мають США. Комплектування збройних сил на добровільній основі — давня американська традиція, що існує ще з кінця ХVІІІ ст. Вперше обов'язкову військову службу США запровадили в роки першої світової війни, по закінченню якої знову перейшли до добровільного комплектування армії.

Удруге закон про військову повинність був прийнятий США в серпні 1940 р., незадовго до їхнього вступу в другу світову війну. І знову, як і попередній, був скасований незабаром після закінчення війни (у березні 1947 р.). Однак цього разу ненадовго. Вже в червні 1948 р. США прийняли новий закон про військову повинність, що передбачала дворічний термін обов'язкової служби в регулярних військах і п'ятилітній — у резерві. Закон цей проіснував рівно 25 років, аж до 1 липня 1973 р., коли США знову повернулися до добровільного принципу комплектування збройних сил.

На добровільну дійсну службу у відповідності із законодавством приймаються придатні за станом здоров'я та розумового розвитку громадяни США — чоловіки і жінки у віці від 17 (жінки з 18) до 35 років (у сухопутних військах — з 17 до 34 років, ВПС — 17-27 років, ВМС — 17-35 років, у корпусі морської піхоти — 17-28 років). Особи у віці до 18 років повинні мати письмовий дозвіл батьків чи опікунів. Добір кандидатів здійснюється цілий рік у вербувальних пунктах, розташованих на території всіх штатів. Вербування здійснюється спеціально підготовленими сержантами-вербувальниками.

Усі кандидати тестуються з метою виявлення їхнього загальноосвітнього рівня, схильностей і здібностей, можливості і доцільності використання за обраною ними спеціальністю. За результатами тестування кандидати розподіляються по відповідним військово-обліковим спеціальностям. Тестування здійснюється по 100-бальній шкалі, що підрозділяє кандидатів на п'ять категорій, у залежності від рівня їхнього розумового розвитку: 1-ю категорію ( що набрали 93-100 балів), 2-ю (65-92 бали), 3-ю (31-64 бали), 4-ю (10-30 балів), 5-ю (0-9 балів). Кандидати 5-ї категорії на військову службу не приймаються. Відібрані добровольці підписують контракт і приймають присягу. День підписання контракту і прийняття присяги вважається днем  зарахування на військову службу. Термін контракту — від трьох (для жінок — двох) до шести років. Після закінчення контракту термін його дії може бути продовжений. Як правило, добровольцям надається право вибору військової частини і місця служби.

Після прийняття присяги новобранці направляються в навчальні центри видів збройних сил для проходження початкової підготовки і підготовки за фахом. Після їх закінчення новобранці переводяться у війська для проходження подальшої служби. Щорічно в регулярні війська США призиваються в середньому близько 200 тис. добровольців.

Резерв американських збройних сил, як і регулярні війська, комплектується на добровільній основі. Усі резервісти одержують грошове утримання. Підставою для його виплати служить контракт, що укладається резервістом з міністерством оборони.

Рядовий і сержантський склад резерву поповнюється за рахунок військовослужбовців регулярних військ, достроково звільнених з дійсної служби і зобов'язаних за умовами контракту дослужити термін служби в резерві, а також осіб, які раніше не проходили військову службу і завербувалися по контракту. Резервісти без досвіду військової служби після підписання контракту направляються на збори в один з навчальних центрів регулярних військ, де вони нарівні з новобранцями проходять курс початкової підготовки і навчання за фахом. Після закінчення такої підготовки резервісти залучаються до бойової підготовки за місцем проживання в складі підрозділів і частин резерву, до яких вони постійно приписані.

Офіцерський склад резерву комплектується з колишніх кадрових офіцерів, випускників загальновійськової підготовки офіцерів резерву при цивільних вузах, а також з випускників офіцерських шкіл, що обирають своїх слухачів з резервістів рядового і сержантського складу.

Термін перебування в резерві залежить від виду збройних сил. Так, резервісти сухопутних військ складають первісний контракт на термін до шести років з наступним продовженням (за бажанням) кожні три роки. У резерв сухопутних військ вербуються громадяни США у віці до 59 років, якщо вони раніш проходили військову службу, і до 35 років, якщо вони її не проходили.

Щороку для служби в резерві збройних сил США зараховується близько 200 тис. чоловік.

Треба відзначити, що при дотриманні єдності в головному — цілком добровільному характері служби — професійні армії різних країн можуть значно відрізнятися одна від одної за способами комплектування (територіальним, екстериторіальним), віковими характеристиками особового складу, масштабами та інтенсивністю підготовки, пропорціями між регулярними і резервними компонентами збройних сил тощо.

Прямою протилежністю чисто професійним арміям є міліційні і кадрово-міліційні армії.

Для міліційних армій характерна відсутність кадрових військових формувань і практично повне заміщення командних посад офіцерами, для яких військова служба не є основною професією. У чистому вигляді міліційна армія існує тільки в одній країні — Швейцарії.

У цій державі військовозобов'язаним вважається все чоловіче населення у віці від 20 до 50 років, придатне за станом здоров'я до несення військової служби. В армію призивається 91-92% чоловічого населення — більш, ніж у будь-якій іншій країні, крім, можливо, Ізраїлю. У Швейцарії відсутній інститут альтернативної служби (загальнонаціональні референдуми 1977 і 1984 рр. відхилили спроби введення такої служби). Це не свідчить про те, що в цій країні немає переконаних «відказників» від військової служби. Вони є, але їхнє число не велике (близько 500 на рік). Кожний з них зобов'язаний за законом аж до досягнення 50-літнього віку сплачувати щорічно 3% від усіх своїх доходів. Крім того, відмовлення від військової служби карається тюремним ув'язненням від 3 діб до 3 років. Швейцарія при населенні 7 млн. чоловік здатна відмобілізувати і розмістити на оборонних рубежах протягом 48 годин 650 тис. озброєних і навчених бійців. Стрілецьку зброю, боєприпаси й обмундирування резервісти зберігають дома.

Кадровий склад швейцарської армії нараховує близько 3500 чол. До нього відносяться тільки офіцери й унтер-офіцери інструкторського складу навчальних центрів. Що стосується частин і з'єднань швейцарської армії, то кадровими військовослужбовцями є лише командири дивізій і вище. 

Незважаючи на те, що в чистому вигляді міліційна армія існує тільки у Швейцарії, принципи міліційної системи комплектування використовуються в будівництві збройних сил багатьох держав, а в цілому ряді країн міліційні формування є прямим доповненням кадрових армій у рамках єдиної системи оборони держави.

Найбільш широко міліційні принципи комплектування використовуються в кадрово-міліційних арміях. Головною особливістю таких армій є утримання у мирний час невеликих кадрових збройних сил, з нетривалими термінами обов'язкової військової служби в поєднанні з підтримкою у високому ступені мобілізаційної готовності численних боєздатних резервів. Крім того, у країнах з кадрово-міліційними арміями крім регулярної армії та її резервів звичайно створюються як самостійні компоненти збройних сил і чисто міліційні формування, що комплектуються, як правило, на добровільній основі. Типовий приклад кадрово-міліційної армії дає Данія.

Кадрово-призовні армії займають проміжне положення між професійними і кадрово-міліційними. Їхньою об'єднуючою ознакою є використання принципу обов'язкового військового обов'язку з порівняно тривалим (більш року) терміном служби призовників. На відміну від професійних кадрово-призовні армії мають більше підготовлених резервів і більшу чисельність стосовно числа жителів країни. У порівнянні з кадрово-міліційними арміями вони утримують у мирний час більш численні регулярні війська, але мають менше резервів. Як правило, підготовка їхніх резервістів відрізняється від професійних і кадрово-міліційних армій меншою інтенсивністю і регулярністю. Кадрово-призовні армії мають більше половини країн НАТО, у тому числі ФРН, Італія,  Туреччина, а також багато інших країн світу, наприклад: Бразилія, Аргентина, Індонезія, Південна Корея, Сирія. Терміни обов'язкової служби в таких арміях — від 12 місяців в Італії й Іспанії до 30-36 місяців у  Єгипті чи Південній Кореї і до трьох-чотирьох років у Китаї. Є помітні розходження в застосуванні принципу обов'язковості військової служби — від загальної до вибіркової і навіть до служби, обумовленої лотереєю.

Знайомство з кадрово-призовними арміями показує, що вони мають чимало загального як із професійними, так і з кадрово-міліційними арміями. З професійними їх зближає велика насиченість військовослужбовцями-професіоналами. Так, у збройних силах Італії частка професіоналів складає 30%, Нідерландів — 52%, ФРН і Бразилії — 55%. Ще вище рівень професіоналізації у ВПС і ВМС країн з кадрово-призовними арміями. Наприклад, ВПС і ВМС Італії укомплектовані професіоналами відповідно на 60 і 47%, ФРН — на 65 і 73%, Нідерландів — на 74 і 92%, Бразилії — на 100 і 96%. При цьому основна частина професійних військовослужбовців цих країн — солдати і сержанти.

З міліційними і кадрово-міліційними арміями кадрово-призовні збройні сили зближають характер призову на військову службу і широке використання територіального принципу комплектування.

У розвитку армії можна виділити три загальні закономірності: 1) закономірність походження армії; 2) закономірність, що характеризує зв'язок між суспільством і армією в процесі її функціонування; 3) закономірність, що характеризує зв'язок між внутрішніми елементами армії.

Перша закономірність полягає в тому, що армія має причину свого виникнення в політиці держави, яка прагне домогтися чи  змушена домагатися реалізації (захисту) своїх інтересів шляхом збройного насильства.

Друга закономірність виражає залежність характеру і бойової могутності армії від суспільства. Характер армії і її бойова могутність обумовлені економічним, соціальним, політичним ладом суспільства, його духовним життям і науково-технічними можливостями. Відповідно до цієї закономірності правомірне виділення наступних залежностей.

1.    Залежність характеру і бойової могутності армії від економіки. Вся історія людської цивілізації свідчить про те, що озброєння, склад, організація, тактика і стратегія армії визначаються способом матеріального виробництва. Армія як знаряддя війни, політичний інститут організованого збройного насильства виступає основним носієм військової справи, такою формою об'єднання людей і військової техніки, що забезпечує найбільш ефективне досягнення цілей війни. Матеріальною базою цієї діалектичної єдності є техніка, озброєння.  Без озброєння немає і не може бути армії. Тому армія — це зліпок з економіки, науки і техніки суспільства. Військово-технічна сторона армії складається не сама по собі, а в залежності від політичних цілей держави, на основі розвитку продуктивних сил країни, досягнень науки і техніки, під впливом змін у способах і формах ведення збройної боротьби і з урахуванням стану ймовірного супротивника.

2.    Залежність характеру і бойової могутності армії від соціальної структури  суспільства. Кожна цивілізація у відповідності із своєю соціальною структурою, взаємовідносинам між великими соціальними групами визначає принципи будівництва, комплектування, навчання і виховання армії.

3.    Залежність характеру і бойової могутності армії від політичного режиму суспільства. Будучи елементом держави, а через неї і всієї політичної структури суспільства, армія несе на собі відбиток цієї структури. Будь-яка армія — це дітище свого ладу. Будучи невід'ємною частиною суспільства, вона будується і функціонує відповідно до даної політичної системи і її політичного режиму.

4.    Залежність характеру і бойової могутності армії від духовної культури суспільства. Рівень духовної культури є необхідною умовою для підготовки потрібних кадрів освічених офіцерів і для розумового розвитку самих солдатів. Духовне життя суспільства істотно впливає на світоглядні настанови військовослужбовців, на їхні морально-бойові якості, на їхній культурно-технічний рівень, а, отже, на бойову міць армії.

5.    Залежність характеру і бойової могутності армії від науково-технічних можливостей суспільства. Ця залежність похідна від інших вищезгаданих залежностей. У ній немов перетинаються, переплітаються інші залежності, що характеризують зв'язок армії і суспільства. Розвиток науки в масштабах суспільства, його технічного потенціалу традиційно знаходить своє перше застосування в армії, тому що будь-яка держава не може не виявляти турботу про один з найважливіших своїх інститутів, якщо вона хоче зберегти і зміцнити свою життєздатність.

Усі ці залежності, що характеризують зв'язок суспільства й армії, є загальними для армій всіх історичних епох, але проявляються специфічно в залежності від рівня цивілізації.

Третя закономірність виражає залежність бойової могутності армії від характеру її внутрішніх елементів і ступеню їхньої погодженості. Армія, будучи породженням суспільства, має свої визначені закономірності функціонування. Основними закономірностями функціонування є наступні:

1.    Закономірність залежності бойової могутності від кількості і якості військовослужбовців. Досвід останніх років свідчить про переважну тенденцію у напрямі якісних параметрів збройних сил, підвищення професіоналізму особового складу. Оскільки головною силою на війні є люди, то і всі військово-технічні перетворення потрібно розглядати в органічній єдності із зміною людини. Військово-технічна база армії створює певні умови перемоги, реалізують  же їх люди, які у досконалості володіють зброєю, військовою технікою і мають високі морально-психологічні та бойові якості.

В умовах науково-технічного прогресу людина передає машинам усе більше операцій, що потребують фізичних зусиль. Праця людей за своїм характером стає більш інтелектуальною, значною і відповідальною. Машина, приймаючи на себе механічні операції праці людини, залишає за нею творчі функції. Подібні процеси широко відбуваються й у військовій діяльності. Створення високоефективної військової техніки не скасовує праці воїна, а лише змінює її характер, змінює місце людини в ратній праці.

Нині результати діяльності воїна прямо залежать від рівня його наукових і військово-технічних знань, здатності творчо застосовувати їх у складній і винятково динамічній обстановці бою. Освоєння нового озброєння неможливо без знання основ радіотехніки, електроніки, телемеханіки, ядерної фізики та інших наук. Військовослужбовець повинен, власне кажучи, володіти не тільки своєю штатною зброєю, але і будь-якою зброєю підрозділу, уміло користатися засобами зв'язку, транспорту, матеріального забезпечення тощо. Причому необхідний не просто мінімум наукових і військово-технічних знань, а високий рівень цих знань. Революційні перетворення в різних галузях військової справи закономірно супроводжуються якісними змінами в системі навчання і виховання особового складу. Перед військовими кадрами стоїть задача підтримки високої бойової готовності армії і флоту. Характер сучасних воєнних дій — надзвичайно рішучих і стрімких — пред'являє безупинно зростаючі вимоги до бойових, моральних і фізичних якостей воїнів. Усе це і викликає істотні зміни в методах і формах усебічної підготовки особового складу до вмілих, ініціативних і рішучих дій у самих складних умовах сучасного бою.

Важливим напрямком у вихованні воїнів є формування психологічної стійкості. Широкомасштабні інформаційно-психологічні операції починають займати провідне місце в системі засобів і способів сучасної збройної боротьби. Судити про те, як здійснюються інформаційно-психологічні операції, можна  на основі досвіду війни в зоні Перської затоки у 1990-1991 рр. За визначенням аналітиків, Ірак програв війну до початку бойових дій. У результаті дипломатичної активності і ретельного політичного забезпечення військової акції США вдалося домогтися міжнародної ізоляції Іраку, у тому числі навіть серед сусідніх арабських держав. Іракська армія піддалася масованому психологічному впливу. Вона була “приголомшена”, “осліплена”, деморалізована. За даними Пентагона, в операції “Буря в пустелі” психотропні втрати іракців значно перевершили фізичні. Так, у ході 38-денної повітряної кампанії втрати іракців склали:  по авіації – 10%, бронетехніці – 18%, артилерії –  20%, в результаті ж контрпропаганди морально-бойовий дух особового складу знизився на 40-60%. З метою деморалізації іракських військовослужбовців американці розповсюдили 30 млн. листівок, для дезінформації було залучено 2500 радіопередавачів.

Використовуючи досвід війни в Перській затоці, США продовжують удосконалювати психотропну зброю та інформаційні технології. Так, з 22 критичних технологій стратегічного рівня, обумовлених на перспективу, 12 стосуються безпосередньо інформатики. Характерно, що в бюджеті міністерства оборони США загальна частка витрат, пов'язаних з розробкою систем управління, зв'язку, розвідки, радіоелектронної боротьби і комп'ютеризації, що складають основу інформатизації, досягла останнім часом 20% у порівнянні з 7% у 80-х роках ХХ ст.

2. Закономірність залежності бойової могутності армії від кількості і якості бойової техніки та зброї. Військова техніка впливає на створення нових видів збройних сил і родів військ, удосконалення старих, на зміну структури військових формувань тощо. Ці зміни виступають у двох формах: еволюційній і революційній. Повільне зростання кількості і якості військової техніки супроводжується незначними змінами структури військ. Нова зброя, якщо вона зроблена в невеликій кількості, не викликає злому організаційної структури армії, а “вживається” в існуючу структуру, посилюючи бойові можливості військ. Подальше кількісне і якісне зростання озброєння призводить до радикальних, стрибкоподібних змін в організації збройних сил. Під впливом нової військової техніки, впроваджуваної у війська у значній кількості, створюються нові підрозділи, частини, з'єднання, об'єднання, з'являються нові роди і види збройних сил. Деякі роди військ при цьому закономірно “зходять із сцени”, як це відбулося з кавалерією в період після другої світової війни, а деякі перетерпають корінні зміни, що було характерним, зокрема, для піхоти, що перетворилася в мотострілецькі війська.

Нова техніка впливає і на способи ведення збройної боротьби, що істотно проявляється на зміні бойової могутності армії. Великі надії в збройній боротьбі майбутнього покладаються на інформаційну та інші види “несмертельної” зброї. Вважається, що сучасні, а тим більше армії майбутнього настільки залежать від інформації, що їх цілком можна привести в небоєздатний стан, “оглушивши” і “осліпивши” засобами радіоелектронного придушення. Робиться ставка на розробку електромагнітної зброї. Не вбиваючи людей, така зброя може порушувати роботу телефонів, радіолокаторів, комп'ютерів, інших засобів зв'язку, наведення, навігації і управління. Передбачається також використовувати “інгібітори згорання”, що  зупиняють двигуни машин, а також хімікати, що руйнують шини автомобілів і літаків, якщо їх розпорошувати на шляхах і аеродромах. Акцент робиться на те, щоб за допомогою подібних засобів паралізувати війська, не знищуючи їх.

3.    Закономірність залежності бойової могутності армії від характеру і рівня управління військами. Якість і кількість особового складу і техніки, що знаходяться в армії, можуть бути використані по-різному. У сучасних умовах управління військами стало таким фактором, якій висунувся на одне з перших місць. Ні в кого зараз не викликає сумніву, що між бойовою міццю і управлінням існує самий істотний зв'язок, підтвердженням чому являється воєнний конфлікт у Перській затоці.

Армія в сучасному суспільстві виконує внутрішню і зовнішню функції. Внутрішня функція армії зводиться до того, що армія покликана, у першу чергу, виступати гарантом стабільності суспільства. Зовнішня функція армії полягає в захисті території своєї держави від зовнішніх ворогів, у проведенні політики своєї держави на міжнародній арені з можливим застосуванням збройного насильства.

Таким чином, для сучасного суспільства армія, безумовно, має велику цінність, яка  обумовлена:

а) у політичному плані — тим, наскільки вона здатна забезпечити мирний розвиток країни, стабілізувати обстановку, виступити на захист конституційних органів державної влади, бути надійним інструментом військової діяльності держави;

б) у соціальному аспекті — тим, наскільки вона, беручи участь у регулюванні  суспільних відносин, примиряє і поєднує всіх членів суспільства, зберігає баланс між груповими і загальнолюдськими цінностями;

в) у духовній сфері — тим, наскільки вона уявляється необхідною для вирішення соціальних конфліктів, тобто, її здатністю подивитись на виниклу конфліктну ситуацію очима опонента; розумінням того, що в сучасну епоху силові прийоми з будь-якого боку безглузді, а зупинити конфлікт здатні лише мир і згода.