«Політична свідомість і політична культура військових кадрів»

 

1. Поняття і структура політичної свідомості і культури.

 2. Політична і правова культура офіцера.

           Вступ

Процеси перетворень у суспільстві потребують адекватних змін у сфері політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожному, адже вони є запорукою захисту власної гідності, свободи і прав.

Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, має усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідне формування ціннісних орієнтацій, настанов і моделей поведін­ки, які відповідали б вимогам становлення та збереження демократичної держави.

Політика і політичні відносини є частиною політичного буття. Отже, і політична свідомість виступає як відбиття в духовному житті людей їхнього політичного буття. Ця категорія політичної науки характеризує суб'єктивний бік політики та виявляється у сукупності різноманітних духовних утворень.

Політична культура розглядається як основа всієї політичної діяльності, як фактор, який визначає характер, особливості та рівень розвитку політичної діяльності. Зміст поняття „політична культура ” включає історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот та окремих індивідів у сфері політики, їхні орієнтації, навички, які впливають на політичну поведінку. Цей досвід, його психологічне переживання містить в узагальненому, перетвореному вигляді,  враження та переваги людей та цілих поколінь в сфері зовнішньої та внутрішньої політики.

Цінність поняття „політична культура ” складається в тому, що воно дозволяє виявити глибинні психологічні причини специфіки політичної поведінки різних соціально-політичних спільнот та окремих індивідів при схожих умовах їх співіснування.

Від політичної культури людей вирішальною мірою залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичної системи суспільства. Саме цими критеріями вимірюється її зрілість. Чим вища політична культура, тим вужчою є сфера політичної контркультури, яка суперечить домінуючим позитивним політичним і демократичним цінностям і виконує дестабілізуючу роль.

Політична культура і політична ідеологія як явища суспільного життя містять чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян, які допомагають їм усвідомити й розвинути всебічні зв'язки з інститутами влади й між собою щодо участі в управлінні суспільством і державою. З утвердженням в Україні демократії політична культура та ідеологія повинні вийти насамперед за межі офіційних норм і лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові.

 

Поняття і структура політичної свідомості і культури.

Політична культура як соціальне явище виникла раніше, ніж оформилося саме поняття, — з появою держави, у IV—III тис. до н. е. Вона була предметом уваги Платона, Арістотеля, Макіавеллі, Монтеск'є, Токвіля, Маркса, Ман-гейма та інших мислителів. А сам термін запроваджений у науковий обіг німецьким філософом епохи Просвітництва Йоганом-Готфрідом Гердером (1744—1803). Систематично використовувати його почали в 50-ті роки XX ст.

У політичну науку він був введений американським політологом Г.Алмондом  у 1956р. У його розумінні, «політична культура» - це особливий тип орієнтації людей на політичну дію, що відбиває специфіку тієї або іншої політичної системи. З одного боку, політична культура є частиною загальної культури суспільства. З іншої, вона зв'язана з визначеною політичною системою, що панує в даному суспільстві.

Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття «політична культура»:

1. Система цінностей соціуму і його громадян, система політичних інститутів і відповідних способів колективної й індивідуальної політичної діяльності.

2. Визначена сукупність переконань, поглядів, орієнтацій і зразків для наслідування.

3. Процес формування і реалізації визначених сил таких соціальних суб'єктів, як класи, групи, особистості в процесі їхньої суспільно-політичної діяльності.

4. Об'єктивне відображення і реалізація в процесі протистояння корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, що проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

5. Система переконань, представлень, установок, моделей поводження, що склалися історично.

М.Алмонд виділив 2 характерні риси політичної культури.

По-перше, політична культура з'являється як сукупність орієнтацій на політичну діяльність, це ще не сама діяльність, а лише суб'єктивна установка на неї, вона не задає індивідові визначений тип поводження, необхідний для досягнення поставлених цілей, але визначає вибір спрямованості діяльності.

По-друге, політична культура з'являється як структура орієнтації, у яку включені: знання про політичну систему, її ролях, функціях, рішеннях і діях, можливостях і способах впливу на прийняття політичних рішень (когнітивні орієнтації); почуття щодо політичної системи, її структур, ролей, функцій і політичних діячів, їх виконуючих (емоційні орієнтації); судження, думки і представлення про політичну систему, її ролях, функціях, що складаються з комбінації ціннісних стандартів і критеріїв, інформації й емоцій (оцінні орієнтації).

Політична культура – це обумовлений історичними, соціально-економічними і політичними умовами якісний склад політичного життя суспільства, що відображає рівень засвоєння суб'єктом відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини і ступінь її активності в перетворенні політичної, соціальної дійсності.

Основними характерними рисами політичної культури виділяють:

- «пропонування» у взаєминах влади і громадян визначених норм, зразків поводження і цінностей. З них частина оформлена законодавчо, а інша частина затверджується в суспільстві у формі традицій, обрядів, звичаїв;

- забезпечення цілісності і інтегрування політичної сфери. Таке забезпечення відбувається через властиві політичній культурі принципи політичного поводження, політичні ідеали. Саме вони сприяють єдності і взаємодії політичних інститутів і організацій суспільства;

- координація політичними методами життєдіяльності суспільства в цілому. Сполучення інтересів різних соціальних груп, інтересів держави і його громадян.

Політична культура охоплює такі аспекти:

знання політики, фактів, зацікавленість ними;

оцінювання визначених політичних явищ, оцінні судження з приводу того, як може здійснюватися влада;

емоційна сторона політичних позицій (патріотизм, любов до Родіну );

визнання у визначеному суспільстві зразків політичного поводження, що визначають, як можна і як потрібно діяти.

Політична культура характеризується динамічністю, поліфункціональністю, різнорівністю.

Виділяють 4 рівні культури:

- номінальні політичні знання й уміння їх використовувати в повсякденній суспільно корисній діяльності;

- наявність достатня глибоких суспільно-політичних знань, уміння їх реалізувати в конкретній і активній політичній діяльності;

- політична культура, властива політичному діячеві великого регіону або національного масштабу;

- політична культура людини, для якої політична діяльність фактично є професійною (президент, глава уряду, спікер, народний депутат, член уряду, лідер партії, об'єднання і т.д.).

Функції політичної культури:

Пізнавальна (озброює людей знаннями, необхідними для діяльності в політичній сфері, що дає можливість людині самоудосконалюватися, саморозвиватися, формувати активну життєву позицію);

Ідентифікації (реалізується потреба людини в розумінні групової приналежності);

Орієнтації (пояснює зміст політичних явищ);

Адаптації і соціалізації  (сприяє відповідному засвоєнню норм – регуляторів суспільно-політичного життя);

Інтеграції  (спрямована на збереження цінностей і об'єднання навколо них різних груп);

Комунікації (здійснює взаємодію суб'єктів і інститутів на основі стереотипів, міфів і символів);

Виховна (формує стійкий інтерес і зацікавленість у суспільно-корисній, суспільно-політичній роботі);

Регулююча (виявляється в прямому або опосередкованому впливі на поводження людини, організації, оцінюванні існуючих суб'єктів політики, політичного процесу і прийнятті визначених рішень).

Типи політичної культури

У політичній науці існують численні типологізації політичної культури. Перше глибоке дослідження типів політичної культури було здійснено Г. Алмондом і С. Вербою. З 1958 по 1962 р. вони почали широкомасштабне порівняльне дослідження політичних культур Великобританії, Західної Німеччини, Італії, Мексики і США. Отримані в ході дослідження результати і сформульована на їхній основі концепція була представлена в роботі «Цивільна культура». У ній виділялися три типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський.

Для патріархального типу характерні орієнтації громадян на місцеві цінності — громаду, рід, клан, село, плем'я і т.п. Таким чином, індивід з патріархальною культурою орієнтований на конкретні особистості — вождів, шаманів. Знання про політичну систему в членів співтовариства цілком відсутні, політичні орієнтації не відділені від економічних і релігійних. Тому в особистостей з патріархальною культурою немає ніяких чекань, зв'язаних з політичною системою.

Підданський тип культури характеризується пасивним відношенням громадян до політичної системи. Тут особистість вже орієнтована на політичну систему, зв'язує з нею свої чекання, але в той же самий час побоюється санкцій з її боку. Представлення про можливості впливу на процес вироблення рішень відсутні.

Активістський тип або політична культура участі відрізняється активним включенням індивідів у політичне життя. Громадяни вміло артикулюють свої інтереси через вибори, групи інтересів, партії впливають на процес вироблення політики. У теж час вони демонструють лояльність до політичної системи, законослухняність і повагу до прийнятих рішень.

Основні моделі політичної культури — тоталітарно-авторитарна і ліберально-демократична.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури характеризується пріоритетністю колективістських якостей громадянина над його індивідуальними якостями. Цієї моделі властиві наступні характерні риси:

- політична свідомість і цінності суспільства формуються централізовано, державою. Відповідно до них державні інтереси важливіше інтересів окремих людей, соціальних груп. До основних цінностей відносяться: порядок, лояльність, політична довіра, підтримка державної політики, єдина ідеологія, політична єдність;

- політичне інформування суспільства дозоване й одно канальне, монопольно регулюється владою. Активно практикується політична цензура;

- політична мова стандартизована й убога. Їй властива категоричність, а нерідко й обмеженість, шаблонність. Відповідна символіка мало варіантна, одноманітна і рідкообновляєма;                                                                

- політична культура суспільства формується «зверху» на безальтернативній основі;

- рівень політичної культури більшої частини суспільства невисокий. Політико-культурний прогрес малодинамічен.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури відрізняється «самоізольованістю» від зовнішнього світу, «замкнутістю» політико-культурного простору. У межах цього простору домінує насильство, у тому числі і пряме.

У випадку контактування з зовнішнім середовищем дана модель політичної культури характеризується низьким рівнем сприйнятливості і толерантності (терпимості), а також жорстокістю з елементами агресивності.

Але в той же час усередині цієї моделі її тоталітарні й авторитарні сфери не бувають пропорційні. Переважають або тоталітарні тенденції, або авторитарні. У першому випадку приведені вище характеристики присутні цілком. В другому випадку в політичній культурі відповідного суспільства можуть бути присутнім окремі ліберально-демократичні елементи.

Ліберально-демократична модель політичної культури характеризується орієнтацією на забезпечення політичних прав і воль громадянина, регламентацією життєдіяльності суспільства винятково через правове регулювання.

Цієї моделі властиві наступні характерні риси:

- політичні свідомість і цінності суспільства формуються децентралізовано (багатоканально), з різноманітних джерел. Відповідно до них рівень пріоритетності державних інтересів залежить від ступеня їхнього збігу з інтересами суспільства, його соціальних груп, громадян.

Основні цінності: права людини, воля, плюралізм (тобто різноманіття) в ідеології, політику, економіці, демократія, правопорядок, недоторканність приватного життя і приватної власності, пріоритетність суспільної думки, цивільне суспільство, екологія й ін.;

- політичне інформування суспільства багатоканально й альтернативно. Пряма політична цензура мінімальна, застосовується в основному до інформації радикальної, екстремістської користі;

- існує воля слова і печатки, однак рівень цієї волі різний. Він залежить від фінансових можливостей джерел політичної інформації, їхнього доступу до засобів масової комунікації (насамперед до телебачення), а також від величини аудиторії і тиражу видань;

- політична мова велика і нестандартний. Безупинно удосконалюється і збагачується. Політична символіка багатоваріантна, розвивається в режимі модернізації;

- політичне поводження різноманітне;

- політична культура суспільства знаходиться на достатньому рівні. Їй властивий політико-культурний прогрес, що підкріплюється техніко-технологічним прогресом.

Названі обставини в сукупності забезпечують высокодинамічне й активне політичне життя суспільства. Політична стабільність при цьому підтримується оперативним політичним реформуванням, політичним коректуванням.

Ліберально-демократична модель політичної культури відрізняється «відкритістю» перед зовнішнім політико-культурним простором. Ця модель має здатність до розширення сфери свого впливу. У її межах домінує непряме політичне насильство.

У ряді ситуаційних випадків (зовнішня погроза, політичний, або соціально-економічна криза і т.п.) у межах ліберально-демократичної моделі політичної культури можуть виникати прецеденти авторитаризму у виді розширення державного втручання в життєдіяльність суспільства, обмеження політичних прав і воль громадян, жорсткості політичної цензури і т.п.

Структуру політичної культури можна представити й у такому виді: у ній виділяються пізнавальний, морально-оцінний і поведінковий елементи.

Пізнавальний елемент містить у собі політичні знання, політичну освіченість і способи політичного мислення.

Морально-оцінний елемент складається з політичних почуттів, традицій, цінностей, ідеалів, переконань і конкретних цілей.

Поведінковий елемент містить у собі політичні установки, типи, форми, стилі, зразки суспільно-політичної діяльності, політичне поводження.

Виділяються три основних рівні політичної культури: світоглядний, громадянський і політичний.

Світоглядний рівень є базовим. На цьому рівні відбувається самовизначення людини у світі політики. Вибір їм тих або інших політичних орієнтації і норм політичного поводження.

Такий вибір залежить від життєвих позицій людини: від переваги нею індивідуальних або колективістських цінностей; від визнання нею норм західної або східної цивілізацій; від її релігійного або матеріалістичного світосприймання; від її відношення до ідеології, насильству і т.п.

Громадянський рівень. На цьому рівні формується «ядро» політичної культури. Даний рівень характеризує відношення людей до влади як до публічного центра панування і примуса. Людина, стикаючись зі світом політики, або вступаючи в нього, неминуче формує своє відношення до влади, до її можливостей і повноважень. А на основі сприйняття влади людина визначається у відношенні своїх цивільних прав і обов'язків.

Саме на цивільному рівні формується переконаність або в справедливості підпорядкування громадянина владі, або в пріоритетності прав громадянина стосовно влади. Для дуже багатьох людей така внутрішня переконаність більш значима, чим їх партійні або політико-групові пристрасті.

Політичний рівень. На даному рівні складаються ціннісні відносини людини до власне політичних явищ: від держави і міждержавних зв'язків до самосприйняття як суб'єкта політики. Остаточно «проясняються» взаємини людини і політики. Визначається роль політики в житті людини. Ціннісні орієнтації матеріалізуються в політичне (або аполітичне) поводження.

Досягши цього рівня, люди або активно включаються в політичне життя суспільства, або свідомо усуваються від політики. При цьому визначена частина людей займає і позицію «спостерігачів». Вони воліють сподіватися на те, що їхньої проблеми коли-небудь вирішить хтось іншої.

Механізми формування, передачі і відновлення політичної культури мають складний характер. До факторів, що формують політичну культуру, відносяться зовнішнє оточення країни або суспільства і визначені події її внутрішнього життя. Серед інших факторів виділимо традиції і ритуали, а також діючі політичні інститути, до яких, у першу чергу, відносяться держава, армія, церква, ділові кола, університети, засоби масової інформації.

 

Політична свідомість в структурі політичної культури

Політична свідомість — опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів і потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини.

Існує два взаємопозв'язаних блоки елементів політичної свідомості — мотиваційний і пізнавальний.

1. Мотиваційний блок елементів політичної свідомості. До нього належать політичні потреби та інтереси, політичні цілі та цінності, психологічні установки та ідеологічні настанови, політичні переконання. Ці елементи, зумовлюючи один одного, спонукають людей до певної політичної поведінки. Цей процес супроводжується емоціями, почуттями тощо.

2.  Пізнавальний блок елементів політичної свідомості. Він охоплює політичну інформованість, політичні знання, теорії, уявлення, політичну ідеологію носіїв політичної свідомості. Виняткове місце в політичній свідомості посідає правосвідомість, що є водночас відносно самостійною субстанцією. Адже знати, поважати і виконувати правові нор­ми — обов'язок кожного громадянина правової держави і суб'єкта політичних відносин.

Глибина розвитку компонентів політичної свідомості соціального суб'єкта визначає рівень його політичної освіченості та зрілість політичної культури в цілому. Звичайно, політичні знання, уявлення — відносні, як і людські знання взагалі. Нерідко вони мають різний ступінь адекватності реальному стану речей, оскільки ґрунтуються не лише на об'єктивних фактах, а й на домислах, неперевіреній інформації, ортодоксальних ідеологемах, необґрунтованих, упереджених теоріях тощо. Це зумовлює і незрілість політичної культури в суспільстві, необхідність її підвищення та збагачення. Система компонентів політичної свідомості формує світогляд суб'єктів політики — їхнє розуміння світу, місця і ролі в ньому людини. Світогляд може бути матеріалістичним, ідеалістичним, позитивістським, релігійним тощо.

Залежно від критерію, взятого за основу, політологи виокремлюють різні рівні політичної свідомості. За ознакою суб'єкта політики (соціологічний підхід) розрізняють такі її рівні: політична свідомість суспільства; політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, професійна, вікова група і т. ін.); політична свідомість особи.

Щодо гносеологічного підходу (рівень знань, усвідомлення політичних процесів та ін.) виділяють теоретичний і буденний рівні політичної свідомості. Буденний (емпіричний) рівень — це сукупність поглядів, уявлень, стереотипів, які виникли із повсякденної практики людей. Водночас він не позбавлений деяких теоретичних та ідеологічних елементів. На такому рівні політичної свідомості політичні процеси і явища віддзеркалюються поверхово, без глибокого проникнення в їх сутнісні характеристики. Йому властиві спрощеність оцінок, емоційність, імпульсивність, гострота сприймання політичного життя, обожнювання кумирів чи граничне невдоволення політичними лідерами. Буденна свідомість суттєво впливає на формування громадської думки. Саме буденну свідомість великої маси людей називають масовою свідомістю, а свідомість групи людей — груповою. Нерідко її експлуатують різні політичні сили для досягнення своєї мети.

Важче маніпулювати політичною свідомістю на її теоретичному, науковому рівні, оскільки вона є сукупністю політичних теорій, ідей, поглядів, в основі яких — наукові до­слідження політичних явищ, процесів, відносин. На цьому рівні відбувається формування законів, понять, концепцій політичного життя, вироблення прогнозів. Теоретична сві­домість є стрижнем політичної ідеології. Нею володіє обмежена група людей — вчені, ідеологи, політичні діячі.

Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей - аналіз їхньої реальної політичної поведінки.

Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за такими підставами:

*   за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна - що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна - спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична - що орієнтується на пріоритет у політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська - спрямована на реалізацію, насамперед, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична - відмінною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

*   за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості - що орієнтується на активну участь дер­жави у суспільних процесах, у тому числі й у сфері економіки; анархістський тип, для якого характерна оріє­нтація на позадержавне регулювання суспільних процесів передусім у сфері матеріального виробництва);

*   за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного устрою суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

* за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська);

   * залежно від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ). Той або інший тип політичної свідомості у чистому вигляді зустрічається рідко. В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас поєднуватись риси декілька розглянутих вище типів.

 

2. Політична та правова культура офіцера

Треба відмітити особливій статус армії у політичному житті. У розвиненому демократичному суспільстві армія перестає бути самостійним суб'єктом політики, а військовослужбовці всіляко відсторонюються від "великої політики", від участі у владних структурах. При цьому значна увага приділяється вихованню військових в дусі поваги до інститутів влади, що обрані демократичним шляхом, до цінностей демократії, формуванню у військових культури демократизму.

Все дозволяє стверджувати, що формування розвиненої політичної культури військових кадрів, особливо офіцерського складу поряд із демократичним цивільним контролем над армією, є важливим завданням політики воєнної безпеки держави, виховної роботи з особовим складом. Це по-перше. По-друге, кожний офіцер на конкретній ділянці реалізує воєнну політику держави., її Воєнну доктрину. Що б якісно виконувати ці завдання, важливо глибоко знати зміст воєнної політики держави, напрямки її реалізації, бути добре підготовленим у правовому відношенні, знати законодавчі акти, що визначають забезпечення обороноздатності України, будівництва Збройних Сил. Усе це - елементи політичної культури офіцера.

По-третє, офіцер зобов'язаний грамотно і вміло аналізувати й оцінювати воєнно-політичну обстановку у світі, в регіоні, в середині держави, вміти здійснювати її прогнозування, що неможливо без розвиненої політичної культури.

По-четверте, як організатор гуманітарної підготовки з особовим складом офіцер повинен добре знати і вміло пояснювати підлеглим внутрішню і зовнішню політику держави, її воєнну політику, систематично проводити інформування особового складу щодо політичних подій в Україні та у зарубіжжі.

Розглянемо більш докладніше зміст політичної культури офіцера, її характерні ознаки.

По-перше, політичну культуру офіцера складає його політична свідомість, ті її елементи, що створюють основу ціннісних орієнтацій й установок офіцера, його політичної компетентності. Остання передбачає: розуміння природи основних суспільних функцій та організаційної структури сучасної державної влади, принципів та форм демократії; характеру взаємодії різних гілок та рівнів влади, ролі державних структур і державного апарату, принципів їх взаємодії з державними центрами влади; ролі політичних партій у житті суспільства; місця та ролі Воєнної організації держави тощо.

Правова компетентність та моральна легітимність: розуміння природи права та його ролі в сучасному демократичному суспільстві, основних галузей права; взаємозв'язків правових та моральних соціальних регуляторів; механізму законотворчості, основних чинників, що впливають на ефективність законів; основних причин нелегітимної поведінки тощо.

Але   офіцер,   як   військова   людина,   повинен   ще   і  сформувати комплекс воєнно-політичних знань, уявлень і переконань: про зміст воєнної політики держави в її історичному розвитку і сучасному розумінні; про Воєнну доктрину країни та інше законодавство, що визначає воєнну політику держави, напрями забезпечення її воєнної безпеки про характер і "зміст військового будівництва у провідних країнах світу та у власній державі; знанні політичної і воєнної історії України й інших розвинених країн; оволодіння основами військового права, міжнародного гуманітарного права тощо, а також комплексом суто військових знань.

Як організатору виховної роботи, офіцеру важливо мати знання політичної психології, соціології, конфліктології, психології агітації і пропаганди, знання про методи ведення психологічної війни з противником під час військових конфліктів та ведення бойових дій. Всі ці елементи політичної культури офіцера дозволяють йому більш ефективно впливати на політичні орієнтації й установки військовослужбовців, на їх морально-психологічний стан.

По-друге, важливим елементом, політичної культури військовослужбовця, офіцера зокрема, є його ціннісні орієнтації й установки. На які політичні цінності орієнтуються офіцери сучасної української армії? Дана проблема повинна бути об'єктом особливої уваги і дослідження воєнної політології, соціологічних служб Головного управління виховної роботи Збройних Сил. Від цих орієнтацій в значній мірі залежить характер взаємодії армії і політичної влади, зміст і напрямки участі армії у політичному житті суспільства, її стабілізуюча або, навпаки, дестабілізуюча роль.

Дуже важливо, щоб основними політичними цінностями військовослужбовців стали б принципи демократії (права і свободи людини, рівність громадян перед законом, суверенітет народу, його влади, приватна власність, парламентаризм, правова держава та ін.); політичні інститути влади, обрані демократичним шляхом; Конституція та інше законодавство держави і заснований на нормах Конституції порядок діяльності Збройних Сил та інших силових структур. Орієнтація на дані цінності формує у офіцерських кадрів соціальні установки діяти стосовно влади, інших інститутів політичної системи у конституційно-правовому полі, із повагою відноситися до легітимне обраних владних установ, не піддавати сумніву законність рішень, що приймаються державною владою, у всіх випадках бути лояльним до державної влади.

Усе це вимагає від політичного і військового керівництва засобами виховної роботи, морально-психологічного забезпечення впливати на формування політичних ціннісних орієнтацій і установок офіцерського складу. Весь демократичний потенціал суспільства, заходи виховної роботи мають бути спрямовані на формування культури демократизму військових кадрів, визначення і розвиток тих традицій, пов'язаних з історією України і її воєнною історією, що відповідають демократичним принципам.

Значне місце у формуванні політичних знань, уявлень переконань, політичних ціннісних орієнтацій й установок як елементів політичної культури військових кадрів відводиться політології, яка є обов'язковим елементом вивчення у вищих військових навчальних закладах. Саме під час її вивчення у офіцерських кадрів формуються вірні уявлення про світ політики, політичне життя суспільства, його політичну систему, місце і роль і ній держави і державної влади, про характер взаємодії між політичною владою, громадянським суспільством і армією та іншими військовими структурами. Політологія знайомить курсантів і слухачів військових навчальних закладів з основними політичними цінностями, що склалися у людстві протягом століть, вони є основою життєдіяльності народу, складовою його культурних надбань, до яких необхідно ставитися з повагою та керуватися у своїй діяльності, а при необхідності - захищати зі зброєю в руках.

Важливий внесок у формування політичної свідомості офіцера   вносять   також   такі   навчальні   дисципліни   як політична історія, історія України, економічна теорія, основи Конституційного права України, основи права, соціологія філософія.

Окрім загальнополітичних цінностей, що мотивують діяльність і поведінку офіцера, важливу роль відіграють воєнно-політичні та військово-професійні цінності і норми. Справа в тому, що воєнна політика, яка формується на рівні держави, має свій прояв у конкретній військово-професійній діяльності кожного військовослужбовця, особливо - офіцера. Політична культура офіцера виявляється не тільки в знанні ним загальної та військової політики та в уміннях довести її зміст до підлеглих. Перш за все вона полягає у професіоналізмі офіцерських кадрів.

Західні дослідники військової політичної культури вважають, що норми взаємодії військових і держави природним чином випливають із норм воєнного професіоналізму. У своїй класичній праці "Солдат і держава" звісний американський політолог Самуель Гантінгтон висунув положення, що по мірі професіоналізації збройних сил (підвищення освітнього рівня військових, удосконалення озброєння, більш високий ступінь спеціалізації, контрактна система служби) військові самі по собі становляться більш лояльними до держави, їх політична діяльність здійснюється суворо в межах конституційних норм і політичних традицій ліберальної демократії. За Гантінгтоном, професійні норми діяльності військових викликають ідею служіння державі, справжнього виконання військового обов'язку.

Але, як показує політичний досвід, професіоналізм військових не є абсолютним гарантом їх політичної лояльності. Періодичні воєнні заколоти у Латинській Америці у 60-70-ті роки поставили під сумнів вірність теорії професіоналізації. Військові цих армій, що їх навчали офіцери армії СІЛА, активно втручались в політику, всією своєю поведінкою демонструючи, що ані знайомство з нормами військової поведінки армії США, ані розуміння власного професіоналізму не є абсолютним аргументом формування розвиненої політичної культури і гарантом невтручання військовослужбовця у державну політику. Але немає сумніву в тому, що професіоналізм військових є важливим фактором, що сприяє цьому. В цілому даної норми додержуються військові професіонали європейських країн.

Отже, прискорення професіоналізації Збройних Сил України сприятиме підвищенню політичної культури особового складу армії. Орієнтація на воєнно-політичні цінності, принципи і норми, що визначені національними інтересами суспільства і держави та закріплені у Конституції, законодавстві з питань воєнної безпеки і воєнної політики, а також на військово-професійні цінності і норми формують політичну, а точніше - воєнно-політичну відповідальність офіцера як важливіший елемент його політичної культури. Останню можливо визначити як усвідомлення і емоційно-чуттєве сприйняття людиною своєї співпричетності до рішення завдань держави і суспільства щодо забезпечення воєнної безпеки, які сформувалися як ціннісні орієнтації й установки на активні дії по їх реалізації у відповідності з конкретним змістом військове-соціальних ролей офіцера. Таким чином, професіоналізм в єдності з політичною відповідальністю є важливими складовими (й ознаками) політичної культури офіцера.

По-третє, політична культура офіцера знаходить своє завершення в його практичній діяльності. В даній сфері також існує система зразків і стереотипів поведінки, які відображають уявлення суспільства про порядок дій військової людини у різних ситуаціях політичного життя, а також під час виконання службових обов'язків.

У політичній сфері - це висока політична активність офіцера. Вона має багато проявів й ознак. Офіцер із розвиненою політичною культурою постійно знайомиться з політичною інформацією через ЗМІ та іншим шляхом, вміє її проаналізувати та оцінити, а також доводити висновки з оцінки до своїх підлеглих. Він вміє робити оціночні судження відносно соціально-політичних подій, явищ процесів, що відбуваються в країні та за її межами, володіє вміннями та навичками оцінки воєнно-політичної обстановки. Його оціночні судження і ставлення до інститутів влади та їх рішень не виходять за рамки політичної лояльності. Для офіцера з розвиненою політичною культурою € характерним участь у всіх стандартних для політичного життя суспільства формах політичної участі, що не обмежені діючим законодавством - виборах, референдумах, суспільних об'єднаннях та організаціях, в тому числі - в тих, що діють у Збройних Силах України.

У сфері службовій діяльності політична культура офіцера виявляється у високо професійному оволодінні ним своєю військовою спеціальністю, досягненням високих результатів у бойовій, гуманітарній підготовці як особистої, так і особового складу, яким він керує. Основні ділові стандартні якості офіцера-професіонала, які виступають в якості зразків його діяльності і поведінки, наступні:

• сформованість офіцера як військового спеціаліста, викладача і вихователя в їх гармонійній єдності, психолого-педагогічна компетентність;

• сформованість стилю роботи, компонентами якого повинні бути єдність слова і діла, висока організованість і цілеспрямованість, урахування думки підлеглих, їх пропозицій, настрою, опора на колектив;

• уміння керувати підлеглими, постійно утримувати в них статутний порядок та військову дисципліну;

• постійне вдосконалення своїх знань та вмінь, оволодіння концепцією безперервної освіти;

• оволодіння воєнною наукою, вміння застосовувати її досягнення під час організації бойових дій та у мирний час;

• оволодіння та вміла експлуатація основних зразків озброєння та військової техніки.

Управлінська компетентність складає важливий компонент професіоналізму офіцера, має стати нормою його службової діяльності, її основні складові: розуміння організації, структури та методів керування, володіння сучасними технологіями управлінської діяльності, стилем управлінської взаємодії, оцінки ділових якостей підлеглих.

Дані та деякі інші вимоги, що виступають як певні нормативні зразки діяльності офіцера, складають військово-професійний аспект його політичної культури.

 

Висновки

1. Поняття політичної культури стійко увійшло до складу ключових категорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політичний процес, не зважаючи на всі притаманні йому випадковості, непередбачені події, альтернативні ситуації, що виникають, підпорядковується внутрішнім закономірностям, які не можуть бути виведені безпосередньо ні з економіки, ні з психології. Дослідження в області політичної культури дозволяють розширити уявлення про політичний процес в цілому та виявити у ньому ті закономірності, які були раніше поза увагою, а також особливості політичної свідомості й поведінки людей у сучасному суспільстві. Аналіз проблеми політичної культури дає можливість зрозуміти, чому групи людей і навіть народи, що діють у межах ідентичних політичних систем, але виховані на різних цінностях і мають власний історичний досвід, по-різному сприймають одні й ті самі політичні події та по-різному поводять себе в однакових політичних ситуаціях.

Механізми передачі, збереження і відновлення політичної культури добре видно на прикладі її передачі наступним поколінням, яку можна представити як процес закріплення у свідомості громадян визначеної системи орієнтації на цінності, норми і зразки політичного поводження. У рамках такої системи орієнтації або установок звичайно існують більш стійке ядро, що забезпечує наступність і передачу політичної культури, і менш стійкі, що змінюються орієнтації, в основному відповідальні за її поступове, плавне відновлення. Необхідною умовою кардинального відновлення політичної культури є нагромадження в суспільстві могутніх змін, вплив яких на свідомість людей здатний перебороти їхній звичайний інерційний опір упровадженню нових зразків і норм політичного поводження.

Формування, передача і відновлення являють собою різновиду цілісного процесу існування політичної культури. Політична свідомість є однієї з найважливіших форм реалізації політичної культури, поряд зі звичайно неусвідомленими реакціями орієнтованого порядку (рефлекс «що таке?»), що також зв'язані з імпульсивними поведінковими відповідями, що іноді випливають за політичними подіями.

2. Політичне поводження — це не просто форма, а спосіб існування культури, без якого вона в принципі неможлива. Однак втілена в поводженні політична культура є не просто сумою дій, але ще і демонстрацією відносини до аналогічних втілень іншого індивіда або групи. У політику це і є відносини влади, панування-підпорядкування, конфлікту або згоди, спільних дій і ін. Усе це входить у поняття політичної культури і вимагає обліку при вивченні. Відповідно, при поясненні політичного поводження різних суб'єктів необхідно враховувати специфіку їхньої політичної культури. Інформація про політичне поводження тих або інших суб'єктів, при відповідній аналітичній обробці, може бути використана як індикатор їхньої політичної культури – для характеристики її змісту, структури і т.д.

3. В  умовах  трансформації українського посткомуністичного суспільства, будівництва і розвитку власних Збройних Сил політична культура військових кадрів, офіцерського складу зокрема, набуває особливого значення, її зміст визначається як загальнополітичними, також і воєнно-політичними і військово-професійними ціннісними орієнтаціями й установками офіцерів, ступенем їх професіоналізму. Важливими характерними рисами політичної культури військових кадрів є їх політична активність та військово-політична відповідальність.

4. Від розвитку політичної свідомості суб'єкта, правильного чи ілюзорного відображення в людській свідомості політичного буття залежить і рівень його політичної культури. Спонукаючи людей до дії чи бездіяльності, політична свідомість зворотно впливає на суспільне життя. У ній фіксується політичний інтерес індивідуального чи колективного соціального суб'єкта.