Участь України в миротворчій діяльності

Організації Об’єднаних Націй

Роботу виконано на кафедрі країнознавства

і міжнародних відносин ВНУ ім. Лесі Українки

Проаналізовано гуманітарну політику ООН. Охарактеризовано роль ООН у формуванні гуманітарних

відносин у світі. Зазначено участь України у миротворчих операціях ООН.

Ключові слова:

організація, проблеми, миротворча політика, діяльність, відносини, участь, Україна, ООН.

Patsoh O. S. The Participation of Ukraine in Peacemaking Activity of the United Nations Organization.

peacemaking policy of the United Nations Organization is analyzed in the article. The role of UNO in forming of

humanitarian relations in the world is described. The participation of Ukraine in peacemaking operations of UNO is

marked.

The

Key words:

organization, problems, the humanitarian policy, activity, relations, participations, Ukraine, UNO.

Постановка проблеми.

суттєво позначилися на характері геополітичних обставин, а отже, відчутно вплинули на зниження

загрози виникнення великомасштабних війн. Перехід від біполярного до багатополярного світу і

зникнення ідеологічного протистояння по лінії Схід-Захід зробили життя планети безпечнішим на

рівні макросистем, зате відродилися, так би мовити, “конфлікти другого ешелону”. І справді, зросла

напруженість в окремих регіонах світу, більш високою стала ймовірність переростання кризових

ситуацій у відкриті збройні конфлікти.

Кардинальні зміни, що відбулися в останні роки на світовій арені,

Актуальність теми дослідження

напряму миротворчої діяльності Організації Об’єднаних Націй упродовж XX–XXI ст.

зумовлена підвищенням ролі та значимості гуманітарного

Аналіз останніх досліджень і публікацій:

блем у контексті здійснення миротворчих заходів, до цього часу мало висвітлювалась у ґрунтовних

наукових дослідженнях. Зазначимо, що загострення різного виду криз зумовлює посилення науково-

го інтересу до вивчення особливостей надання допомоги і захисту уразливих груп населення під час

збройних конфліктів, проте проведені дослідження торкались, як правило, лише окремих аспектів

участі ООН у виробленні та запровадженні гуманітарних програм, або розглядали гуманітарну

діяльність Організації під час окремого конфлікту.

Більшачастина досліджень присвячена вивченню взаємозв’язків між гуманітарним, військовим і

політичним компонентами миротворчої діяльності. Українські вчені, які розглядали цю проблему, в

цілому визнали, що протягом 1990-х років відбулася своєрідна мілітаризація міжнародної системи

надання надзвичайної допомоги. Разом із тим наукова полеміка навколо військово-політичного

гуманітаризму показує, що існують три діаметрально протилежних підходи щодо визначення місця і

ролі миротворчих програм у загальній системі заходів із підтримання та приведення до миру.

Більшість іноземних учених (А. Пенроуз, А. Степанова, Дж. Стрімлоу, Л. Мінеар, М. Неліп, М. Роуз,

О. Мережко, С. Торнберрі, Х. Слім,) вважають, що гуманітарна діяльність є невід’ємною складовою

частиною миротворчих операцій. Інші науковці (Дж. Лоесчер, Т. Сміт) дотримуються тієї думки, що

хоча особливості сучасних криз зумовили інтегрування гуманітарних заходів у мандати миротворчих

операцій ООН, такі заходи завжди залишаються виокремленими від загального політичного кон-

тексту. Прибічники обох підходів, як правило, погоджуються з тим, що ООН, попри далеко не одно-

значні результати військово-гуманітарного втручання, вдалося сприяти розблокуванню криз.

Заслуговує на увагу напрям дослідження гуманітарної діяльності ООН, у рамках якого автори

намагаються розкрити можливий негативний вплив гуманітарної допомоги на процес миротворчості.

Діяльність ООН, що пов’язана з розв’язанням про-

© Пацьох О. С., Раєвич Т. І., 2008

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки

42

Побічний ефект гуманітарних програм вони поділяють на два типи. Перший – “передача ресурсів” –

буває у випадку, коли сторони конфлікту поширюють свій контроль на товари допомоги і викори-

стовують їх для посилення своїх позицій. Другий тип – “етичне послання” – полягає в тому, що

переговори гуманітарного сектору зі сторонами конфлікту про отримання доступу до уразливих груп

сприяють утвердженню правомірності участі ворогуючих угруповань у визначенні реципієнтів допо-

моги.

до проблеми гуманітарної сфери і їх еволюцію під дією різних факторів, проаналізувати участь

України у миротворчих операціях ООН.

Метою дослідження є спроба дослідити механізм формування та імплементацію підходів ООН

Завдання роботи

вих явищ глобального та регіонального характеру на планеті.

– показати роль міжнародних організацій, зокрема, ООН у подоланні кризо-

Виклад основного матеріалу.

арені, суттєво позначилися на характері геополітичних обставин, а отже відчутно вплинули на зни-

ження загрози виникнення великомасштабних війн. Перехід від біполярного до багатополярного

світу і зникнення ідеологічного протистояння по лінії Схід-Захід зробили життя планети безпечні-

шим на рівні макросистем, зате відродилися, так би мовити, “конфлікти другого ешелону”. І справді,

зросла напруженість в окремих регіонах світу, більш високою стала ймовірність переростання кризо-

вих ситуацій у відкриті збройні конфлікти [1, 78].

Останні роки ООН переживає як фінансову, так і бюджетну кризи, які пов’язані з тим, що, з

одного боку, держави-члени не виконують своїх фінансових обов’язків зі сплати внесків, з іншого –

постає необхідність суттєвого скорочення бюджету ООН.

Україна серед перших підписала Статут ООН і стала однією з країн-засновниць цієї Організації.

Співробітництво України з ООН умовно можна розділити на два етапи:

– перший – коли Україна була союзною республікою у складі СРСР;

– другий – після набуття незалежності в 1991 р. [8, 3].

Протягом усього часу існування Організації Об’єднаних Націй Україна брала найактивнішу

участь у її діяльності, адже до здобуття реального суверенітету ООН була чи не єдиною трибуною, з

якої доносилася світова інформація про Україну.

На першому етапі діяльність української дипломатії в ООН була жорстко обмежена рамками

єдиної зовнішньої політики, яку проводили в СРСР. Власна зовнішня політика України в цей період

не проводилася, хоча вона й мала представництво в ООН на рівні незалежної держави. Упродовж

цього періоду ООН був майже єдиним впливовимміжнародним засобом, завдяки якому світова гро-

мадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно впли-

нув на процес прискорення міжнародного визнання її незалежності в 1991 р.

Другий етап позначився зростанням значення ООН для України. Із проголошенням незалеж-

ності в 1991 р. розпочався новий період діяльності країни в цій Організації. Якщо раніше військова

могутність СРСР гарантувала безпеку Україні, то за нових обставин ООН стала чи не єдиною міжна-

родною структурою з підтримання миру, яка у разі необхідності могла б надати Україні допомогу.

Активна діяльність нашої держави в цій Організації є одним із дієвих засобів реалізації національних

інтересів України. У той же час Україна робить великий внесок у всі сфери її діяльності, у т. ч. сприяє

підтриманню міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку,

захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо [8, 3].

Постановою Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. “Про основні напрями зовнішньої

політики України” визначено, що “активна участь в ООН та її спеціалізованих установах є пріори-

тетним напрямом діяльності України у всесвітніх міжнародних організаціях” [3, 7]. Така позиція

зумовлена тим, що ООН є унікальною міжнародною організацією світового масштабу, єдиним фору-

мом, здатним зібрати глав держав та урядів усіх країн світу. Україна задекларувала намір спрямо-

вувати свої зусилля на використання можливостей ООН та її спеціалізованих установ для забезпе-

чення фінансової та експертної підтримки здійснюваних у нашій країні реформ.

Наша країна як одна з держав-фундаторів ООН надає виняткового значення діяльності з

підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи в ній діяльність як важливий чинник своєї

зовнішньої політики. У вищезгаданій Постанові участі України в миротворчій діяльності ООН,

спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів, надається першочергове

значення. Крім того, Закон України “Про участь України в міжнародних миротворчихопераціях”

Кардинальні зміни, що відбулися в останні роки на світовій

РОЗДІЛ І. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 6, 2008

43

(квітень 1999 р) [4] усебічно відображає сучасні тенденції розвитку міжнародної миротворчої діяль-

ності та забезпечує Україну широкими можливостями участі в миротворчих операціях з ураху-

ванням, насамперед, національних інтересі

Операції з підтримання миру (ОПМ) є формою міжнародної багатосторонньої діяльності під

егідою ООН. Вони проводяться на підставі чіткого мандата ООН та під її політичним контролем.

Сили, задіяні в миротворчих операціях, повинні бути багатонаціональними.

Участь у міжнародних миротворчих операціях є досить новим аспектом зовнішньої політики й

безпеки України і водночас одним з основних засобів реагування на нові політичні реалії.

Основними законодавчими актами, які регламентують участь України у міжнародних миро-

творчих операціях, є: Конституція України; Закон України “Про участь України в міжнародних ми-

ротворчих операціях”; Закон України “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сип України

до інших держав” [3, 6].

Участь Збройних сил України у миротворчих операціях здійснюється виключно на умовах,

зазначених у рішенні Президента України, схваленого Верховною Радою України у випадках,

передбачених Конституцією та законами України, й у порядку, встановленому шляхом надання

миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів і

послуг у розпорядження відповідних міжнародних органів, визначених для організації та проведення

міжнародних миротворчих операцій [5, 7].

Сьогодні Україна є одним із найбільших контрибуторів безпеки у миротворчих операціях ООН.

За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20–30 країн серед

більш ніж 80 держав-учасниць ООН. Понад 15 тис. українських військових та цивільних службовців

узяли участь у понад 20-ти операціях ООН із підтримання миру. Географія миротворчої місії україн-

ських службовців охоплює такі країни, як Ангола, Афганістан, Боснія і Герцеговина, Хорватія,

Східний Тимор, Грузія, Гватемала, Македонія, Таджикистан, Конго, Югославія, Ефіопія та Еритрея,

Лівія, Сьєрра-Леоне. Окрім цього, українські цивільні спостерігачі брали безпосередню участь у

моніторингу за виборами, які проводилися під егідою ООН в Південно-Африканській Республіці та

Мозамбіку в 1994–1995 рр. Протягом багатьох років Україна надає ООН свої авіаційно-транспортні

послуги [10, 187].

Початком історії безпосередньої участі військовослужбовців Збройних сил України в операціях

ООН із підтримання миру прийнято вважати 3 липня 1992 р. Тоді письмове звернення Генерального

секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і

Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне

рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і

відправлений на територію колишньої Югославії.

Упродовж 1992–2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:

– Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);

– Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.);

– Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);

– Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);

– Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);

– Сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. – грудень 1999 р.);

– Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);

– Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (червень 1995 р. – березень 1999 р);

– Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);

– Місія ООН в Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.);

– Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень – травень 1997 р.);

– Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);

– Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. – 2003 р.);

– Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);

– Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.);

– Гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень – серпень 200 3р.) [10, 189].

З лютого 1994 р. наша держава зарахована до складу учасниць так званої Системи резервних

угод ООН та підписала відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та

Україною про надання конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний баталь-

В України в певному регіоні [1, 82].

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки

44

йон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військо-

вої поліції). Система резервних угод ООН являє собою механізм, відповідно до якого певні військові

підрозділи держав-учасниць Системи перебувають у готовності на своїй території і за запитом

Секретаріату ООН та після схвалення відповідного рішення, згідно

ством, надсилаються до тієї чи іншої Місії ООН [8, 3].

Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами.

Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських

цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у

Боснії і Герцеговині, Перехідної адміністрації ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превен-

тивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представ-

ники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився.

Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами,

які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна нада-

вала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африкан-

ському континенті.

Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз

нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косові

(Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі [3, 6].

За період членства України в Раді Безпеки ООН у 2000–2003 рр. українське представництво в

операціях із підтримання миру збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає

восьме місце серед усіх держав-членів ООН, чи перше серед європейських країн-контрибуторів

миротворчого персоналу.

Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських

військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню

захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії

Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого

персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парла-

мент її ратифікував.

У зв’язку з трагічними подіями в США 11 вересня 2001 р. Україна приєдналася до глобальної

антитерористичної коаліції та висловила готовність докласти максимальних зусиль для спільної

боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН. На 56-й сесії Генасамблеї і

засіданнях Ради Безпеки ООН делегація України виступила з низкою ініціатив, спрямованих на

активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері, серед них – проголошення 11 вересня Днем

боротьби з міжнародним тероризмом; проведення спеціального засідання Ради Безпеки ООН на рівні

міністрів закордонних справ щодо подальших кроків у цьому напрямі, яке відбулося 12 листопада

2005 р.; створення міжнародної універсальної антитерористичної структури.

Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається

як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного

середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової ста-

більної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправ-

ний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну

політику.

З діючим у країні законодав-

Література

1. Баландіна Н. Миротворча діяльність ООН: деякі питання методології дослідження та історіографії

проблеми // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр.– К.: Знання, 2000.– С. 78–84.

2. Біркович Р. Україна в контексті миротворчої діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних

відносин: Зб. наук. пр. / Київ. нац.ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.– Вип. 58. Ч. 2.– С. 182–187.

3. Дев’ятиярова В. Участь України в миротворчій діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних

відносин: Зб. наук. пр. / Київ нац. ун-т. ім. Т Шевченка.– К., 2006.– Вип. 58., Ч.1.– С. 6–8.

4. Закон України “Про участь України у миротворчих операціях” від 23 квітня 1999 року // Уряд. кур’єр.–

1999.– № 15.

5. Закон України “Про ЗСУ” // Уряд. кур’єр.– 2000.– № 37.

РОЗДІЛ І. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 6, 2008

45

6. Коппель О., Пархомчук О. Миротворча діяльність ООН: аналіз теоретичних поглядів західної політики //

Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.–

Вип. 58. Ч. 2.– С. 97–100.

7. Мацейко Ю. Оновлення миротворчості ООН – загальна вимога часу // Дипломат. акад. України. Наук.

вісн.– К., 2000.– Вип. 3.– С. 19–25.

8. Миротворчі кроки України: (Україна робить свій внесок у всі миротворчі операції ООН, які почалися

або були істотно розширені в 2000 р., заявив постійний представник України при ООН В. Єльченко) //

Уряд. кур’єр.– 2000.– 20 жовт.– С. 3.

9. Мороз Л. Соціальний контекст діяльності спеціалізованих установ ООН в умовах глобалізму //

Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.–

Вип. 60. Ч. 2.– С. 191–196.

10. Прилипа О. Україна в контексті миротворчих операцій ООН // Дипломат. акад. України при М-ві

закордон. справ України. Наук. вісн.– К., 2003.– Вип. 8.– С. 181–192.

11. Спеціалізовані установи системи ООН: Навч. посібник / В. С. Бруза.– К.: Либідь, 1995.– 230 с.

 

 

© i-bictashev

Конструктор сайтов - uCoz