Частина 1.  

Теоретико-методологічні основи процесу навчання військовослужбовців 

 

1. Сутність та зміст військово-педагогічного  процесу.

Військова дидактика.

 

Виховання, навчання, освіта, розвиток (розумовий і фізичний) і морально-психологічна підготовка у Збройних Силах знаходяться в нерозривному зв’язку і є складовими частинами єдиного військово-педагогічного процесу.

Військово-педагогічний процес пронизує і поєднує усі види військової діяльності особового складу. Він організується і здійснюється як у мирний, так і у воєнний час. Саме собою зрозуміло, що форми його прояву в різних умовах неоднакові.

Структурно військово-педагогічний процес складається з:

• § планових занять,
• § навчань і тренувань,
• § педагогічних аспектів службової та громадської діяльності,
• § культурно-виховної і спортивно-масової роботи,
• § педагогічних аспектів інших видів діяльності.

Його безпосередніми складовими й умовою ефективності є самоосвіта і самовиховання воїнів.

Ефективність військово-педагогічного процесу багато в чому залежить від характеру і змісту педагогічної взаємодії, що складається між його учасниками. Тут особливо важливі загальна зацікавленість в успіху, спрямованість до пошуку, взаємодопомога, взаємна близькість, доброзичливість і вимогливість.

Основним критерієм ефективності військово-педагогічного процесу є якість виконання воїнами і військовими колективами службових і бойових задач.

Як специфічне педагогічне явище військово-педагогічний процес характеризується низкою особливостей:

• § специфічністю знань, навичок, вмінь та якостей, які необхідно сформувати у воїнів;
• § суворою відповідністю вимогам військових статутів, інтересам підвищення бойової готовності;
• § органічною єдністю теоретичної і практичної підготовки воїнів;
• § високою технічною оснащеністю занять і навчань;
• § напруженим характером навчально-виховної роботи, проведення її в обстановці, наближеної до бойової;
• § єдністю індивідуальної і колективної підготовки воїнів;
• § провідною роллю командирів і начальників у підготовці і здійсненні військово-педагогічного процесу.

Закономірності військово-педагогічного процесу.

Військово-педагогічний процес організується і здійснюється з урахуванням загальних закономірностей, психологічних закономірностей формування особистості, розвитку військових колективів. 

 

Загальні закономірності військово-педагогічного процесу:

• § спрямованість та характер ВПП визначаються соціально-економічною структурою  суспільства, ідеологією й політикою пануючих класів,  соціальних груп та держави;
• § мета та завдання ВПП визначаються законодавством з військових питань, Воєнною доктриною, військовими статутами, наказами і директивами МО України та його заступників;
• § залежність ВПП від рівня розвитку бойової техніки, організації армії й флоту, способів ведення збройної боротьби, рівня військово-теоретичної думки.

Психологічні  закономірності формування особистості:

• § виховання в процесі соціально-доцільної праці, в різноманітних видах трудової діяльності;
• § єдність біологічних і соціальних факторів у формуванні особистості;
• § єдність виховання й самовиховання;
• § цілісне формування особистості.

Психологічні  закономірності формування військового колективу:

• § врахування стану індивідуальної і групової психології,  психологічна обґрунтованість засобів впливу на колектив;
• § врахування залежності ефективності впливу на колектив від рішення психологічних завдань.

Закономірності, що виражають специфічні зв’язки та відношення ВПП:

• нерозривний зв’язок навчання, виховання, розвитку, морально-психологічної підготовки під час військово-педагогічного процесу;
• відповідність впливу командирів, фахівців з виховної роботи характеру діяльності підлеглих;
• моделювання діяльності того, хто навчається, й того, хто навчає, згідно вимог сучасного бою.

Керівництво військово-педагогічним процесом. 

          Керівником навчально-виховної роботи в підрозділі є офіцер. Для навчання і виховання воїнів у першу чергу використовуються планові заняття з бойовій і гуманітарній підготовки. У той же час усе життя в підрозділі, усі види військової діяльності, система взаємин, суспільно-політична практика є важливими засобами навчання і виховання особового складу.

Специфіка військового життя обумовлює загальну педагогічну спрямованість військового навчання і виховання. Потрібно займатися педагогічною діяльністю завжди і скрізь: під час спілкування, навчально-виховної і будь-якої іншої роботи з особовим складом.

На першому етапі керівництво педагогічною діяльністю усіх вихователів у підрозділі починається із з'ясування педагогічних задач і визначення свого місця в загальній системі заходів щодо підвищення бойової готовності та боєздатності підрозділу. Ретельне вивчення офіцером керівних документів з питань військового будівництва, удосконалювання стилю роботи, підбору, підготовки і виховання кадрів; вимог військових статутів і інших нормативних документів, що регламентують службу і побут, навчання та виховання особового складу, дає можливість конкретизувати завдання з урахуванням місцевих умов і стану справ у підрозділі.

На другому етапі здійснюється доведення задач до різних категорій командирів, що дозволяє визначити місце і роль у рішенні педагогічних завдань кожного вихователя з урахуванням займаної ним посади та педагогічних можливостей. Потім починається складання планів, у яких чітко визначається система погоджених за часом і об'єктом цілеспрямованих педагогічних впливів, що включають роботу всіх категорій вихователів і громадських організацій. 

Забезпечення безупинного ефективного функціонування військово-педагогічного процесу — етап реалізації запланованого. Досягається воно погодженими зусиллями командира підрозділу і його заступника з виховної роботи. На цьому етапі виняткове значення набуває підбір виконавців,  інструкторсько-методична й організаторська робота з ними, контроль, вивчення результативності. Здійснюється оцінка і корекція діяльності окремих ланок процесу, вивчення і впровадження передового досвіду.

Педагогічні функції в підрозділі здійснюються шляхом проведення безупинної виховної роботи, центром якого є рота.

Особливої уваги заслуговує виховна робота, проведена безпосередньо в ході рішення особовим складом конкретних практичних задач.  Усе, що людина здобуває в процесі практичної діяльності й в інтересах її, не просто сприймається і зберігається у свідомості, а усвідомлюється та реалізується.

Велике значення в керівництві військово-педагогічним процесом має турбота про його технічну оснащеність, постійне удосконалювання навчально-матеріальної бази. Але щоб вона успішно функціонувала, необхідно не тільки постійно проводити переобладнання класів, лабораторій, стрільбищ, полігонів, а й здійснювати пошук, упровадження нових методів і форм виховання та навчання, проводити систематичну підготовку вихователів для роботи із сучасним устаткуванням.

Поняття про дидактику.

Для розуміння сутності і роли принципів дидактики важливо збудувати у логічний ланцюг наступні поняття: “закономірність” – “теорія навчання” – “принцип” – “форма” – “метод” – “прийом” – “засіб”.  Неважко знайти логіку (спрямованість) розташування цих понять: від теорії – до практики. 

Навчання визначається у дидактиці як двобічний процес, що здій-снюється викладачем і учнем у їх взаємодії. В цьому процесі ті, хто навчається, засвоюють знання, вміння, навички і способи пізнавальної діяльності.

У процесі навчання реалізується мета освіти. А освіта – це процес і результат засвоєння систематизованих знань, вмінь, навичок, інтелек-туальний розвиток тих, хто навчається.

Для якісного рішення задач підготовки воїнів командиру необхідно знати сутність і методику процесу навчання.

Педагогічні проблеми організації і підвищення ефективності процесу навчання безпосередньо вирішує розділ військової дидактики.

 

Військова дидактика - це галузь військової педагогіки, що розробляє теорію навчання військовослужбовців і військових колективів, їх виховання, розвитку і психологічної підготовки у процесі навчання.

 

 Вона розкриває завдання і зміст навчання, процес оволодіння знаннями, вмінням і навичками, принципи, методи і форми   організації навчання у військах і ВВНЗ.

 

Військова дидактика виходить з вимог воєнної доктрини, військової науки й використовує дані соціології, загальної і військової психології та інших наук.     

Військова дидактика забезпечує єдиний підхід до навчання усіх предметів і видів підготовки особового складу. Кожен навчальний предмет має свою методику, що враховує особливості викладання, рівень підготовленості воїнів, педагогічну майстерність офіцера. Військова дидактика дає окремим методикам загальну спрямованість і збагачується за рахунок конкретних даних.

 

Навчання воїнів – це організований і цілеспрямований процес пізнавальної і службової діяльності, що охоплює спільну працю тих, хто навчає (командирів), і тих, хто   навчається (окремих воїнів і військових колективів) з оволодіння системою знань, навичок, вмінь і формування морально-бойових якостей, необхідних для успішного військового захисту інтересів Батьківщини.

 

 Головним елементом змісту процесу навчання є знання. До знань відносяться конкретні взаємопов’язані факти, системи понять і правил, теоретичні узагальнення, формули, закони, наукові теорії і пов’язані з ними терміни.

Другою складовою частиною змісту процесу навчання є навички і вміння. Оволодіти військової справою – це не тільки засвоїти певний обсяг знань, але й навчитися застосовувати їх на практиці.

Навичок – це автоматизований компонент свідомої дії. Сучасний бій вимагає від людини швидкість і точність у проведенні різних розрахунків (розумовий навичок), у спостереженні за показниками приладів (сенсорний навичок), у виконанні різних дій із зброєю й бойовою технікою (руховий навичок). Дія, що стала навичкою, виконується швидко, легко, розважливо, без напруги і з найвищим результатом.

Вміння – спосіб дії, заснований на високій теоретичній і практичній підготовці, що дозволяє творчо використовувати знання та навички у різних умовах службово-бойової діяльності. Вміння характеризують ступінь підготовки воїнів до виконання своїх обов’язків і є найбільш високою формою оволодіння прийомом, дією, опираються на вже сформовані навички.

Знання, навички і вміння тісно пов’язані між собою. Тільки в єдності вони забезпечують підготовку до рівня бойової майстерності. Знання у цій єдності грають ведучу роль. Схематично зв’язок між знаннями, навичками і вміннями можна виразити таким чином. На основі знань формуються і поглиблюються навички і вміння; збагачення знань і навичок допомагає удосконалюватись вмінням; міцні навички і вміння сприяють придбанню більш глибоких знань.

Оволодіння системою знань, навичок і вмінь складає лише освітню частину завдань, що вирішуються у процесі навчання. Друга важлива частина – виховання і розвиток воїнів. Здобуваючи необхідні знання, навички і вміння, воїни разом із тим й виховуються.

Між навчанням, вихованням і розвитком особистості існує стійкий зв’язок. Єдність розвитку, навчання і виховання виступає як педагогічна закономірність. Сфера дії цієї закономірності – весь військово-педагогічний процес у цілому: і навчання, і виховання.

Як добитися цієї важливої мети навчального процесу?

По-перше, ідейно-патріотичною спрямованістю занять, яка посилюється безперервною і цілеспрямованою виховною роботою.

По-друге, науково обґрунтованою організацією навчального процесу на підставі дидактичних принципів і методів, з врахуванням вимог сучасного бою і потреб службово-бойової практики.

По-третє, більш успішному вирішенню завдань виховання у процесі навчання сприяють суворе виконання вимог військових статутів і наказів, особистий приклад командирів у виконанні службового обов’язку.

По-четверте, тісний зв’язок викладання з життям, із завданнями, що вирішуються підрозділами.

У військовій дидактиці розроблені і активно застосовуються декілька психолого-педагогічних концепцій, які розкривають сутність процесу оволодіння знаннями, навичками і , вміннями. Найбільш розповсюдженими є:  

1. Асоціативно-рефлекторна
2. Концепція поетапного формування розумових дій.

Досвід навчання і спеціальні дослідження показали, що під час вивчення теоретичних питань більш ефективною є методика, заснована на асоціативно-рефлекторної концепції, а під час відпрацювання практичних дій, формування навичок – методика, що базується на концепції поетапного формування розумових дії.

У  чому сутність асоціативно-рефлекторної концепції?

Процес оволодіння знаннями складається із сприйняття матеріалу, що вивчається, його осмислення, закріплення у пам’яті і застосування на практиці.

Сприйняття навчального матеріалу воїном здійснюється шляхом організованого спостереження, слухання того, хто навчає, читання тексту навчального посібника, практичної діяльності тощо. Якщо воїни не виявлятимуть зацікавленості до навчального матеріалу, не побачать його практичної значності – позитивного результату не буде.

Сприйняття органічно пов’язане з осмисленням навчального матеріалу, яке полягає у розумовому розкладі того, що вивчається, на складові частини, виділенні головного, з’єднанні цих частин воєдино. Проведені таким чином аналіз і синтез навчального матеріалу здійснюють значний вплив на розвиток прийомів, способів та операцій розумової діяльності тих, хто навчається.

Вдумливе осмислення – важливий елемент перетворення знань в переконання.

Під час закріплення навчального матеріалу можливості мимовільного запам’ятання часто недооцінюються, а спираючись на вільне –  припускаються елементи механічного запам’ятання, що веде до втрати великої кількості часу і формального засвоєння знань. Щоб уникнути цих помилок командирам необхідно вдосконалювати стиль і систему викладання нового матеріалу, систематично навчати підлеглих прийомам осмисленого запам’ятання, розвивати у них логічну пам’ять.

Основою процесу засвоєння є застосування знань на практиці, яке забезпечує повне оволодіння навчальним матеріалом. Коли воїни розумово успішно вирішують завдання, але утруднюються у застосуванні їх на практиці – все це говорить, що необхідно формувати у них прийоми розумових і практичних дій. Керівництво тим, хто навчається у процесі застосування знань на практиці полягає у тому, що командир допомагає воїнам усвідомити, зрозуміти завдання і знайти раціональний спосіб його рішення. Дуже важливо використовувати такі форми допомоги, які б стимулювали самостійний підхід  тих, хто навчається, до вирішення завдань, їх творчу думку і ініціативу.

На підставі знань, під час їх застосування і вправ у воїнів формуються навички та вміння. Основу навичка складає усвідомлення завдання і сенсу дій, що розучуються, розумове і фізичне напруження з метою багаторазового їх здійснення, аналіз ходу і результатів вправ.

 

Для формування навичка у воїна-спеціаліста використовується методика, заснована на теорії поетапного формування розумових дій.

Її сенс в тому, що навчання рекомендується здійснювати поетапно.

На першому етапі воїни оволодівають орієнтованою основою дій (ООД), тобто системою вказівок про те, як їх виконувати. Застосовуються наступні основні види орієнтувань:

• § ООД – конкретний зразок (наприклад, показ) або опис дії без будь-яких вказівок про те, як його робити;
• § ООД містить у собі вказівки про те, як правильно виконувати дію;
• § ООД фактично створюється тими, хто навчається, на основі отриманого завдання.

Під час другого етапу  ті, хто навчається, виконують практичні дії зі зброєю, бойовою технікою. 

На третьому етапі  ці дії супроводжуються голосно мовним приговорюванням.

На четвертому етапі  всі дії проговорюються про себе.

На заключному, п’ятому етапі відбувається розумове відтворення дій в узагальненому вигляді.

Така загальна схема формування розумових дій (навичок). Успіх залежить від правильного врахування попереднього досвіду тих, хто навчається, їх знань і навичок, раціональної побудови ООД та вмілого управління цим процесом із боку командира-педагога.

 

2. Закономірності та принципи  навчання  військовослужбовців

 

2.1. Закони, закономірності та принципи навчання   

 

У зв’язку з актуальністю викладених дидактичних проблем і наявністю в сучасній дидактиці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту дидактичних понять закон, закономірності та принципи навчання.

Закони навчання

Закон соціальної обумовленості мети, змісту і методів навчання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу навчання військовослужбовців. Тобто знання виявів цього закону в дидактичному процесі та їх урахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно і оптимально перекласти соціальне замовлення на рівень педагогічних категорій.

Закон виховного і розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення опанування знань, навичок, умінь і всебічного розвитку особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу, і навпаки. Наприклад, організуючі заняття з бойової та гуманітарної підготовки, військовий педагог має пам’ятати про такі виховні завдання: сприяти формуванню світоглядних настанов військовослужбовця як захисника Вітчизни, так і громадянина нашої держави; сприяти вирішенню завдань військового, морального, фізичного, естетичного виховання та військово-професійної орієнтації тощо.

Закон обумовленості навчання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керівництвом і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів навчання, між способами організації військово-дидактичного процесу та його результатами, тобто власне характер навчально-пізнавальної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати зміст їх навчання та визначати основні напрямки їх військово-професійного вдосконалення.

Закон цілісності та єдності військово-дидактичного процесу. Він виявляє співвідношення частини та цілого у військово-дидактичному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини, характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачають наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей.

Закон єдності та взаємозв’язку теорії та практики навчання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами навчання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю військової дидактики від сучасної військової практики. Характер діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має практичний характер. У зв’язку з цим більшість занять повинні мати фундаментальну і військово-професійну спрямованість та здійснюватися за допомогою практичних методів і форм організації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається.  

Закономірності навчання

У військовій дидактиці вирізняють зовнішні та внутрішні закономірності навчання.

Зовнішні закономірності характеризують залежність навчання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у Збройних Силах та ін. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних Силах України, доводять обґрунтованість цієї залежності.

Внутрішні або специфічні дидактичні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами військово-дидактичного процесу. Інакше кажучи, це залежність між викладанням-учінням, матеріалом, який вивчається, і кінцевим результатом, між основними компонентами цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей навчання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців як умова всебічного формування особистості військовослужбовця. Необхідність поєднання навчання і виховання підкреслював відомий військовий теоретик М.І.Драгомиров: залежно від призначення солдата для бою заняття з ним мають два головні напрямки: 1) розвиток у людини  почуття обов’язку, самовідданості і самовладання, які вкладено в нього природою; 2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здатним до захисту і завдання шкоди ворогу. Перший напрямок – це виховання, другий - освіта солдата. Він наголошував на тому, що виховання воїна має бути поставлено вище освіти, тому що потребує переважної та щохвилинної уваги його керівника.

Відповідність впливів суб’єктів навчання пізнавальним можливос-тям і здібностям об’єктів навчання та характеру їх діяльності. Ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером взаємодій суб’єктів і об’єктів навчання та результативним компонентом процесу навчання в Збройних Силах України. Згідно з цією закономірністю, військові педагоги повинні враховувати: 1) індивідуально-психічні особливості військовослужбовців; 2) характер їх майбутньої діяльності; 3) активно взаємодіяти з підлеглими; 4) досягти зацікавленої, інтенсивної та свідомої участі об’єктів навчання в навчально-пізнавальній діяльності. Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок дидактичних і дійсних навчально-пізнавальних можливостей воїна.

Моделювання (відтворення) діяльності суб’єктів і об’єктів навчання відповідно до вимог сучасної війни та бою. Конкретним виявом цієї закономірності є зв’язок між характером навчальної діяльності та її результатами. Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років та характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки професіонала.

Єдність процесів викладання та учіння. Ця єдність передбачає спільну діяльність суб’єктів і об’єктів навчального процесу, під час якої розвивається не тільки останній, а й удосконалює свою військово-професійну майстерність і перший. Однією з причин кризи у навчанні військово-службовців, яка виникла на початку 80-х років, є ігнорування цієї законо-мірності, коли не брали до уваги справжні інтереси військовослужбовців, не цікавились їх ставленням до військово-дидактичного процесу і, відповідно, не формували їх всебічно зацікавленими та активними учасниками цього процесу.        

Взаємозалежність цілей, завдань, змісту, методів, форм і резуль-татів у військово-дидактичному процесі. Ця закономірність враховує досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології, які мають відобразитися у підручниках із військової дидактики, у окремих дидактиках. Методи і форми організації навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним дидактичним системам, вимогам і характеру морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і інтелектуальним й фізичним можливостям військово-службовця.  

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню військово-дидактичного процесу більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і  оптимальним. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про вияви у навчальному процесі також і психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, дидактичні закономірності ґрунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх.

Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах навчання, які визначають напрямок, стратегію і зміст практичних дій суб’єктів і об’єктів військово-навчального процесу.

Принципи навчання 

 

Принципи навчання військовослужбовців – це керівні положення, нормативні вимоги до організації та проведення військово-дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із закономірностей процесу навчання або це найбільш загальні провідні положення, які визначають зміст, методику та проведення військово-дидактичного процесу у Збройних Силах України.

 

Узагальнюючи особистісно-діяльнісний та управлінський підходи до обґрунтування сучасної системи принципів навчання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості дидактичного процесу в Збройних Силах України, можна навести таку систему принципів навчання військовослужбовців:

• § розвиваючий і виховний характер навчання військовослужбовців;
• § науковість змісту і методів навчання;
  • § принцип практичної спрямованості підготовки військовослужбовців, тобто вчити війська тому, що необхідно на війні;
  • § мотивація навчальної діяльності;
  • § системність та послідовність навчання;
  • § свідомість, творча активність та самостійність тих, хто навчається;
  • § наочність навчання;
  • § колективізм та індивідуальний підхід у навчанні;
  • § демократизація навчання;
  • § доступність та дохідливість викладання;
  • § оптимізація навчання;
  • § гуманізація та гуманітаризація навчання;
    • § ефективність навчання чи міцність засвоєння знань, формування навичок і вмінь.

 

                                           Характеристика принципів  навчання

військовослужбовців

 

Принцип розвиваючого і виховного характеру навчання військово-службовця спрямований на всебічний розвиток його особистості та індивідуальності. Його необхідність диктується сучасними концепціями навчання, які орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на повний їх розвиток.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст навчання військово-службовців відповідав сучасному стану розвитку як загальної, так й військової науки та техніки, стратегії та тактики дій як власних військ, так і вірогідного противника, вимогам сучасної війни як до рівня науково-технічного забезпечення бойової діяльності військ, так і морально-психологічного перевантаження сучасних воєнних конфліктів.

Реалізація цього принципу у практиці навчання військ забезпечується через дотримання таких педагогічних правил:

• § здійснення наукового добору навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень як загальної, так і військової наукової думки;
• § розкриття під час проведення навчальних занять наукових причинно-наслідкових зв’язків явищ, що вивчаються, проникнення в суть явищ і подій, показ досягнень військової науки сьогоднішнього дня;
• § викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки та техніки;
• § тісний зв’язок викладення навчального матеріалу з життям народу України та його Збройних Сил;
• § пропаганда досягнень вітчизняної науки та техніки, успіхів військових вчених, кращих результатів військово-наукової думки та ефективних її досягнень;
• § наукова організація та проведення навчальних заходів, використання наукових технологій для їх здійснення;
• § урахування останніх досягнень медичної, фізіологічної та психологічної наук під час визначення і обґрунтування основних складових військово-дидактичного процесу;
• § неухильне впровадження  в навчальний процес вимог медичної, фізіологічної та психологічної наук, наказів, директив, настанов, порадників та інструкцій Міністра оборони України та інших посадових осіб;
• § застосування наукових методологічних та методичних основ для оцінки ефективності військово-дидактичного процесу тощо.

Зв’язок навчання з військовою практикою, чи вчити війська тому, що необхідно на війні. Цей принцип виражає військово-практичну спрямо-ваність бойової та гуманітарної підготовки особового складу військових підрозділів і частин. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовці мають отримувати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях, навчаннях - навчитись ефективно діяти в склад… Продолжение »